Із автогонщика у військового: історія чернігівця, який віддав життя за Україну

[ad_1]

До повномасштабного вторгнення Костянтин Голобурда любив відвідувати ліс, займався риболовлею та полюванням, брав участь у перегонах бездоріжжям, де здобував неодноразово призові місця, та відкрив у Чернігові власне СТО . Чоловік мав кохану дружину та очікував народження сина, але після 24 лютого його життя кардинально змінилося. Люблячий син та дбайливий чоловік пішов захищати свою країн, і віддав за неї життя.

«КОСТЯ І КОНЯ ЗАПРЯЖЕ, І КОСИТЬ, І КОПАЄ, ВСЕ РУКАМИ ВМІВ РОБИТИ»

Костянтин народився 16 травня 1986 року у родині Ніни Іванівни та Олега Григоровича Голобурди, які вже мали старшу доньку. Тато був єгерем, завдяки чому його син полюбив природу, а мама – вчителькою, а згодом була сільською головою у селі Малинівка. Ніна Іванівна згадує:

Костянтин Голобурда, Фото з особистого архіву

Костянтин Голобурда, Фото з особистого архіву

«З самого дитинства Костя був дуже допитливий, жалісливий, не міг дивитися навіть мультики, де було насилля. Дуже любив природу, у школі був товариським, мав багато друзів різного віку. Костя з малку був дуже самостійний, не вимагав особливої уваги, займав себе іграшками. Він сам себе обслуговував: і ґудзик пришиє, і бутерброд зробить, і іграшку відремонтує. В дитинстві допомагав по господарству, воно у нас велике було: і коні, і корови, і птахів багато. Костя і коня запряже, і косить, і копає, все руками вмів робити. Не сидів без діла, увесь час був зайнятий. Мав напористий характер, дуже загострене почуття справедливості, поважав батьків та любив сестру. Вони були дуже близькими, донька навіть онука назвала Костянтин».

Літні канікули після 9, 10 та 11 класу юнак проводив на цегельному заводі, а після закінчення школи отримав професію автослюсаря, оскільки дуже любив займатися технікою.

«Спочатку ремонтував велосипеди і собі, і друзям, потім мотоцикли, розбирався й у ремонтах автомобілів, тому хотів отримати таку професію» – говорить пані Ніна.

Добре показав себе Костянтин Голобурда й в армії.

«Він служив у Луганську, в загоні снайперів», – розповідає жінка, – «планував і надалі йти військовим шляхом, хотів піти у прикордонники, але сталася аварія, за станом здоров’я він не зміг потрапити туди. Були подяки батькам зі служби, грамоти. Він був дуже витривалим, біг довгі дистанції, захищав честь військової частини. Приїхав з дуже гарною характеристикою та рекомендаціями».

«ЦЯ «НИВА» БУЛА НА РІВНІ З ДЖИПАМИ ТА ЩЕ Й ЗДОБУВАЛА ПРИЗОВІ МІСЦЯ»

Після служби чоловік здобув юридичну освіту. Костянтин працював у ТОВ «Житлобудсервіс». Люди досі згадують, як він встановлював золотий хрест на купол каплички, будівництвом якої керував, у селі Коробки. Згодом вступив до Остерського будівельного коледжу, а потім отримав у Чернігові освіту інженера-будівельника. Чоловік працював у будівельних організаціях, але все одно відчував потяг до техніки. Ніна Іванівна згадує:

Костянтин Голобурда

Костянтин Голобурда

«Він пішов працювати на завод спорттехніки майстром. Свою роботу любив, але бажання мати власну справу перемогло, тому Костя відкрив своє СТО «DRUG». Кожну вільну хвилину він працював з автомобілями, увесь час чимось займався».

Костянтин познайомився з учасниками перегонів бездоріжжям та зацікавився цим видом спорту. Участь у перегонах брав на автомобілі 1980-го року.

«Це не просто перегони бездоріжжям, а ще й з орієнтуванням на місцевості. Це було його хобі з дитинства, він у лісі знав кожну доріжку. Майже після кожного змагання він приїжджав із 2 чи 3 місцем. Перше не займав, бо машина була 80-х років, але він зробив з неї ляльку і, завдяки цій «Ниві», отримував перемоги. Машина вже була у використанні, та йому хотілося її відремонтувати. Він переглядав кожну гаєчку, вона в нього була як нова. Його навіть у перегонах записували до вищої категорії. Ви уявляєте, ця «Нива» була на рівні з джипами та ще й здобувала призові місця» – розповідає пані Ніна.

За що б не брався Костянтин Голобурда – усе доводив до кінця. Тож не дивно, що він отримував перші місця на змаганнях. Але для його мами кожні перегони супроводжувалися хвилюванням за сина. Жінка говорить:

«Кожного разу було страшно. Після аварії я дуже переживала за його здоров’я, але це був вибір сина. Була і якась впевненість, адже я знала на скільки він обережний, і як дбав про машину, перед гонками завжди перевіряв її стан».

«ВОНИ НАСТІЛЬКИ ЛЮБИЛИ ОДИН ОДНОГО»

Штурманом на змаганнях у Костянтина був його друг, а згодом і кум, або дружина Іра.

«Вони настільки любили один одного, що на риболовлю разом і на перегони разом, скрізь разом. Вона завжди була присутня або як вболівальник, або як штурман» – говорить пані Ніна.

З Іриною чоловік познайомився в Карпатах, це був його другий шлюб. На момент знайомства Костя переживав важкий період, тож його мама наполягла на відпочинку. Ніна Іванівна згадує:

«Перед Новим роком, кажу: «Костя, що ж ти будеш тут залишатися, їдь кудись», адже я бачила, як йому не легко. Він поїхав у Карпати зустрічати Новий рік, і там уже познайомився з Іринкою Це було з 2019 на 2020 рік. Вони разом відсвяткували, покаталися в Буковелі, і зав’язалися відносини. Вони одружилися 20 квітня 2020 року».

«СПОЧАТКУ ОБОРОНЯВ ЧЕРНІГІВ, А ПОТІМ ПЕРЕВЕЛИ НА ПІВНІЧНІ РУБЕЖІ ОБЛАСТІ»

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Ірина була на сьомому місяці вагітності. Чоловік одразу ж відвіз дружину в село до Ніни Іванівни, а сам повернувся у Чернігів, щоб не залишати квартиру та бізнес. У Костянтина завжди був патріотичний дух. Ще у 2014 році чоловік рвався на війну.

«Я на той час працювала у сільській раді. Нашим хлопцям почали видавати повістки, Костя теж хотів піти. Як мама я казала: «Костя, ти ж на групі, ти обмежено придатний, тебе не візьмуть», а він: «Мамо, якщо треба буде, то я піду». Добровольців тоді не брали, але він був налаштований іти. Взагалі мав передові погляди, бувало, що й зі мною сперечався, але він чітко дивився вперед».

Цього разу син Ніни Іванівни не залишився осторонь. Спочатку він допомагав військовим з ремонтом техніки, а 28-го лютого Костянтин Голобурда пішов у військомат та приєднався до лав ЗСУ.

«Як тільки пішов служити, віддав «Ниву» волонтеру», – говорить жінка, – «вона й зараз у нього. Спочатку обороняв Чернігів, а потім перевели на північні рубежі області. Позивний у нього був «Тур». У відсутність взводного Костя виконував його обов’язки, був як командир відділення. По наказу не проходив, але по факту був, усі його вважали командиром».

«ТОДІ ХОВАЛИСЯ ВІД ЧОРНОБИЛЯ, А ЗАРАЗ ВІД ВІЙНИ»

Мама та дружина Костянтина перебували у окупованому селі, яке було відрізане від усіх шляхів. Як тільки з’явилася можливість, він наполіг на від’їзді. Ніна Іванівна згадує:

Костянтин, Ірина та Ніна Іванівна, Фото з особистого архіву

Костянтин, Ірина та Ніна Іванівна, Фото з особистого архіву

«Ми виїхали у Вінницю, і там 26 квітня народився Платоша. 1986-го року я виїжджала через аварію на ЧАЕС, і народила Костю у Варві. Тоді ховалися від Чорнобиля, а зараз від війни. Коли народився онук, син приїхав на 5 днів. Забрали Платошу з пологового, перевіз на квартиру. Іра з Платоном ще місяць була у Вінниці, а потім вони приїхали. Внука одразу ж похрестили, Костя спішив усе зробити».

Допоки чоловік був у Чернігівській області, раз на місяць йому вдавалося вирватись до родини. Для дружини та мами ці дня були, як свято.

Костянтин із сином

Костянтин із сином

«Я кидала все, і їхала, щоб побути з ним. Для нього сім’я була усім. Як тільки вдавалося приїхати, кожну хвилину вони проводили разом. Він дуже любив Іринку та Платошу» – говорить пані Ніна.

«ВІН ВСТИГ НАПИСАТИ МЕНІ «ВСЕ НОРМАЛЬНО», ЦЕ БУЛО ОСТАННЄ ПОВІДОМЛЕННЯ»

У вересні Костянтин Голобурда разом із побратимами відправився на Донеччину. Про зміну локації ні дружині, ні матері до останнього не повідомляв, не хотів хвилювати. Ніна Іванівна розповідає:

«Коли його відправляли, на серці було тривожно. Телефоную й питаю, де він, а він каже: «Я в Чернігові». Я ж кажу: «Чому мені не сказав, я б приїхала», а він каже: «Я на 2-3 години, і нас переводять», а куди саме, не сказав. Я йому всю дорогу телефонувала, питала, де він. Костя казав, що під’їжджають до Дніпра. Я ж думаю, ну якщо в Дніпрі, отже або Запоріжжя, або Луганськ, або Донецьк. Я вже розуміла, що він їде в небезпечне місце. 21-го вони заступили на завдання, і ще 26-го він встиг написати мені «Все нормально». Це було останнє повідомлення. Він ніколи не скаржився, завжди казав, що все добре, щоб не хвилювати».

Костянтин Голобурда

Костянтин Голобурда

Костянтин Голобурда загинув 27 вересня у селі Миколаївка Друга Бахмуцького району, яке досі знаходиться під окупацією. В ті дні серед українських військових було багато загиблих та поранених.

Його побратим Олексій Шиш, який також перебував на тих позиціях, у своєму інтерв’ю згадує:

«…І ми побігли з «Боцманом» на свої позиції, а там командир нашого відділку Костя Тур – мертвий. Я підходжу до нього, перевіряю пульс, а його немає. Це людина, яка ніколи не боялася і не панікувала. Він завжди посміхався, що б там не було, і тим самим підіймав і нам настрій. І що мене вразило: навіть мертвий, він посміхався…».

Ніна Іванівна говорить:

«Дні перед 27 вересня проходили жахливо. Іра більше надіялася, а в мене був острах. Я боялася їй щось казати. Він її налаштував, що все буде добре. Вона коли отримала повідомлення, то не повірила. Ми й зараз його чекаємо, мертвим не бачили. Хоча отримали спочатку сповіщення, що загинув, потім переписали, що пропав безвісти, бо тіла не забрали. Але згодом встановили, що все таки загинув, багато очевидців було, провели розслідування. Та ми все одно чекаємо».

Поки йшло розслідування, Ніна Іванівна вирішила поговорити із побратимами сина. Очікування для неї було нестерпним.

«27-го вечором в частині уже знали про смерть Кості, але мені не казали до останнього. Ми отримали повідомлення 11 жовтня, а вже остаточно встановили факт загибелі 19 січня. Коли побратими повернулися з Бахмута, ми одразу ж поїхали до них. Вдалося поговорити тільки зі взводним. Вони такий стрес пережили. Серед них були й 200-ті й 300-ті, одного не вийшло довезти до госпіталю, мав важке поранення, інший уже в госпіталі помер, на позиції теж були. Їм було важко і боляче, що вони не могли забрати тіла, але я їх в жодному разі не звинувачую та все розумію» – говорить жінка.

«ЖИТИ Є ДЛЯ КОГО, АЛЕ… ВІН БУВ ДЛЯ МЕНЕ ВСІМ»

Тіло Костянтина Голобурди досі залишається на окупованій території. Батьки з дружиною зверталися до багатьох організацій з проханням забрати чоловіка, але все дарма, поки територія під окупацією. Загибель Костянтина стала ударом для всієї родини.

«Жити є для кого, але… Він був для мене всім», – говорить жінка зі сьозами на очах, – «і не тільки для мене. Стільки планів було, він любив подорожувати, любив гори. 4 операції переніс, з них 3 були дуже складні, але пішов захищати, не зміг стояти осторонь. Іра досі всі речі тримає на місцях. Теж дивиться на двері й сподівається, що Костя зайде. Чоловік у лісі пропадає, йому теж важко, але він це мовчки переживає в собі, по чоловічому. Клята війна, стільки горя наробила, і ще ж не кінець. Скільки ще людям терпіти? Костя казав: «Що має статися, те й станеться. Померти можна будь де, і будь коли, а захищати треба». Він ніколи не шкодував про свій вчинок».

У Ніни Іванівни та її чоловіка Олега Григоровича т.роє онуків. Саме вони відволікають своїх бабусю та дідуся від сумних думок. Найбільша відрада пані Ніни – це маленький Платон, який так схожий на свого татка.

«Він розумний, дуже допитливий хлопчик. Дивлюся на нього і згадую Костю. Йому зараз 1 рік і 4 місяці, вже починає розмовляти, любить м’ячики, книги роздивляється, підтанцьовує під музику, любить гратися на вулиці. За лопатку і в пісочок. Йому подобається гратися з дітками, дуже гарний хлопчик. Іра зараз живе у своєї мами, тому як тільки вони приїжджають у Чернігів, то я одразу сюди. Бувають і в мене у гостях. Стосунки з невісткою дуже гарні, підтримуємо одна одну, вона дуже хороша дівчина».

Ніна Іванівна говорить, що є для кого жити, і треба намагатися жити далі. Ми всі вдячні Костянтину Голобурді за сміливість, мужність та захист. Велика шана батькам, які виховали такого сина. Велика гордість за батька для маленької дитини. Вічна пам’ять герою!

Валентина Гавриленко
Чернігівська Медіа Група

[ad_2]

Источник: 0462.ua

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *