Чернігівський аеродром: від льотного училища до параду

Цього літа про аеродром у Чернігові, розташований на північ від мікрорайону Півці, дізналася вся країна. На ньому проводилася підготовка до параду, приуроченого до 30-річчя проголошення Незалежності України. Кілька місяців майже тисяча армійців, нацгвардійців, поліцейських та рятувальників готувалися крокувати Хрещатиком та вести по ньому військову і спеціальну техніку. Раніше підготовка здійснювалася на інших аеродромах країни. А після аеродрому в Півцях вона продовжилася в Києві. Ми вирішили нагадати, звідки в Чернігові аеродром та яку історію можна про нього розповісти.

Чимось незвичним для нашого міста авіація не була ніколи. Так, менш ніж за рік до початку нацистської навали на СРСР у місті відкрилася військова авіаційна школа пілотів. Її літаки розміщувалися на грунтових аеродромах довколишніх сіл, серед яких були й Півці. Проте, зі зрозумілих причин, тоді ані авіаційна школа, ані аеродром розвитку не отримали. Нову сторінку чернігівської авіації було перегорнуто лише за 10 років, коли в лютому 1951 року в місті почалося формування легендарного льотного училища.

Легендарні часи

Перший літак сів на півцівському аеродромі 12 травня 1951 року, о 10-й годині ранку. Це був Як-18. А вже 19 травня прибули й перші літаки Як-11. Протягом травня та червня їх ставало більше і більше. Проте решта прибувала на місце залізницею, а до Як-18 та Як-11 додалися й По-2 та Лі-2. Цікаво, що власного транспорту в новоствореного училища не було, тож від залізничної станції до аеродрому літаки тягали буквально вручну. На той час він іще залишався грунтовим. Однак ера гвинтової авіації добігала кінця. Її заміщувала реактивна.

Льотне училище орієнтувалося саме на неї. Так, 18 лютого 1952 року училищу почали передавати перші МіГ-15. Для них ґрунтові аеродроми були непридатні, тож восени 1952 року в Півцях почали будувати бетонну злітну смугу. Будівництво завершилося вже у жовтні 1953-го. Після цього аеродром почав активно використовуватися для підготовки майбутніх пілотів, адже бетонна злітна смуга довжиною два з половиною кілометрів та шириною 60 метрів ідеально підходила для всіх типів літаків.

Неабияким випробуванням як для аеродрому, так і для його персоналу стала катастрофа на Чорнобильській АЕС.

Уже 27 квітня 1986 року на аеродром прибули дві вертолітні ескадрильї з тодішнього Кіровограда та Александрії. А потім ще дві ескадрильї з білоруського Кобрина. На них монтували спеціальні платформи, а персонал розквартирували в Півцях, які тоді ще були приміським селом.

– Наш аэродром был очень сильно загружен во время аварии на Чернобыльской АЭС. Первые две недели туда слетелись вертолеты Ми-8 со всего Советского Союза и буквально не было места, куда их ставить. Затем большинство из них перевели на аэродром в Малейках, откуда было ближе до ЧАЭС. У нас на аэродром привезли большое количество новых парашютов, у них обрезали стропы, заполняли парашюты песком и доломитом и с вертолетов потом сбрасывали эти парашюты на реактор. У одного опытного десантника прямо сердце кровью обливалось, когда он видел, что делается с новыми парашютами, – згадує колишній начальник метеослужби аеродрому Юрій Сібірцев.

Після проголошення Україною незалежності як для льотного училища, так і для самого аеродрому настали не надто веселі часи. Справа в тому, що країні банально не була потрібна така кількість пілотів, яку училище готувало для всього СРСР. До того ж схожий навчальний заклад був у Харкові.

Протягом історії аеродрому на ньому використовувалися такі типи літаків, як МіГ-17, МіГ-21, МіГ-23 та Л-39. Крім того, літали Л-29 та Ан-24. На злітно-посадкову смугу аеродрому сідали також Ан-12, Ан-26, Іл-76 та Іл-18, а в 80-х роках – навіть такий гігант, як Ан-124 «Руслан».

Після училища

У 1995 році на аеродромі сформували 201 навчальну авіаційну базу, яка проводила польоти вже з курсантами Харківського інституту льотчиків. Цікаво, що у 2003 році до них додалися курсанти й офіцери з африканської країни Руанда.

Однак скорочення військової авіації, а отже і потреби в пілотах, тривало, тож зрештою аеродром перестав відігравати роль і для Харкова.

Останні польоти відбулися 21 січня 2004 року. При цьому закінчення видалося по-гіркому символічним, адже того дня через відмову двигуна відбулася аварія літака Л-39. На щастя, пілоти Іван Пацкан та Микола Васильєв змогли посадити його на засніжене поле в 55 кілометрах від Півців.

Розмови про те, що Чернігову потрібен власний аеропорт, точаться вже багато років. Власне, одразу після того як його перестали використовувати військові, відбулася спроба створити його на базі Півців. Устигли навіть зареєструвати ЗАТ «Аеропорт Чернігів-1» та набрати штат спеціалістів. Передбачалося приймати тут вантажні Іл-76. Проте ці спроби наштовхнулися на два непереборних фактори. По-перше, небажання Міністерства транспорту та інфраструктури розвивати в Чернігові такий напрямок, а по-друге – як нині, так і тоді, летовище знаходиться на балансі Міністерства оборони, і розлучатися з ним воно не захотіло.

Також була ініціатива створити тут Центр льотної підготовки для Національного авіаційного університету. Однак розуміння не знайшла і вона. Зрештою, за багаторічної відсутності спеціального догляду, аеродром занепав.

Для того аби відновити його роботу, потрібна докорінна реконструкція. Однак з огляду на те, що існування в Чернігові аеропорту й досі не передбачено жодними державними планами розвитку інфраструктури, світле майбутнє для нього якщо і прийде, то не найближчим часом.

Натомість аеропорти в Херсоні та Миколаєві, що перебували в комунальній власності, нині діють. З них літають туристичні чартерні рейси.

Нині на аеродромі відкрита лише невелика злітно-посадкова смуга для малої авіації. З неї відбуваються польоти літаків Л-410 для стрибків з парашутом та К-10 для навчання пілотів. Для більш серйозної авіації потрібен капітальний ремонт.