65 років разом: подружжя з Чернігова відзначило залізне весілля

Доля. Ці рядки чернігівська майстриня Олена Шабовта, як і деякі інші вірші, присвячує своєму чоловікові Івану. Цей рік для подружжя ювілейний — 65 років разом. Залізне весілля! На жаль, обставини знову випробовують їх шлюб на міцність. Під час облоги Чернігова військами рашистів подружжя залишалося в своїй квартирі на 4 поверсі п‘ятиповерхівки в районі стоматполіклініки. В підвал не спускалися, бо важко долати сходи. Жінці – 83 роки, чоловік молодший на півтора роки.

Творчість допомагає не думати про погане

На щастя, не зникав газ, можна було готувати вдома. Воду, продукти, ліки приносили син і онук. Як роздавали гуманітарку, гукала сусідка. Пані Олена каже, що двічі брала хороші продуктові набори, а на Великдень волонтери привозили паски.

У ті важкі дні й ночі майстриня фактично без перерви вишивала ікону доволі великого розміру, на якій побачимо Ісуса Христа на ніжно-блакитному та синьому тлі посеред різнобарвних крокусів, і сподівалася: як закінчить – закінчиться війна. Весь час благала Господа: нехай вони залишать нас у спокої! Майже так і сталося. Почала роботу 29 лютого, останній хрестик вишила наприкінці березня. Згодом почула по радіо: ворожі танки й техніка виїжджають з Чернігівщини.

Пані Олена розповіла про це з сумною посмішкою, коли ми з фотокором завітали до їх з чоловіком затишної оселі, яка нагадує художню галерею. Повсюди на стінах побачимо вишиті хрестиком чи гладдю картини, рушники. На ліжку та дивані – вишиті килими та барвисті подушки, на столах – ажурні серветки. В серванті – сімейні фото.

Напевно, саме творчість і ще любов — до рідних, своєї землі, країни — у такі складні моменти насправді рятують, відновлюють сили й дарують якусь опору, надію на краще. А таких важких моментів у житті подружжя було чимало! Обидвоє – діти довоєнного, воєнного та післявоєнного часу. Олена родом з Чемера, Іван – з Великого Дирчина.

В другій половині 50-х приїхали на навчання до Чернігова, познайомилися в профтехучилищі. Вона здобувала фах маляра-штукатура, він – теслі, хоча згодом вже життя пропрацював водієм. На перше побачення юнак приніс дівчині подарунок — фотоальбом, чим її немало здивував. Фотографуванням Олена Петрівна захопилася набагато пізніше, коли рідні подарували їй фотоапарат-«мильницю». Почали жити разом, коли їй було 18, а йому – трохи менше, офіційно розписалися пізніше.

«Не було часу для сварок»

Старанно працювали все життя. У пана Івана – понад 40 років водійського стажу. Пані Олена нагороджена медаллю «Ветеран праці». Понад 13 років працювала за фахом маляром-штукатуром, а потім ще майже 20 – в Чернігівському тролейбусному управлінні. «Не було часу для сварок. Чоловік мав нічні рейси до Харкова, Полтави, їздив до Семенівки, і там залишався ночувати, а наступного дня вертався, — розповідає Олена Петрівна. – Я з шести років з голкою. Мені цим цікавіше займатися, ніж за щось дорікати чоловікові».

Пані Олена досі як сімейну реліквію береже свій перший вишитий рушник – невеликого розміру, оздоблений ніжним мереживом – теж власноруч виготовленим. Творчість допомогла жінці пережити трагедію – втрату молодшого сина, який загинув під час служби в тоді ще радянській армії.

За своє життя Олена Петрівна створила тисячі різноманітних виробів: картини, рушники, наволочки, ікони, серветки, вишивала навіть килими (а це два-три місяці кропіткої зосередженої роботи). Понад 1000 робіт вишила до 2002 року, і ще понад 1000 – після 2002-го, як почала вести статистику: коли сіла роботу над виробом, коли закінчила, кому його подарувала і так далі.

Захопилася вишивкою бісером. Створила більш ніж 80 ікон. А першим був образ Троїце-Іллінської Божої Матері. Сину сподобалася схема, і він попросив вишити цю ікону. Пані Олена декілька років вела гурток вишивки у школі №12, брала участь у створенні «Рушника Національної Єдності» — нашого оберегу. Її роботи можна було побачити на колективних і персональних виставках у музеї Коцюбинського, бібліотеці Короленка, технологічному університеті. І вона продовжує творити! Приймає замовлення на ікони, на весільні рушники. Пише вірші, видала невеличку збірку.

Сьогодні найбільша мрія цієї родини, як і всіх родин на українській землі, – закінчення війни! Дід Іван зустрів нас запитанням, як-то кажуть, у лоба: коли закінчиться війна? За його інформацією, до Дня незалежності України – точно! Це прогнозують відомі астрологи, екстрасенси.

А Олена Петрівна цікавиться, чи не допоможемо їй організувати виставку-продаж вишитих робіт десь за кордоном. Отримані кошти вона хотіла би віддати на підтримку ЗСУ. Хоч так би зробила внесок у нашу перемогу. Можливо, хтось прочитає цю замітку й підкаже, як краще все організувати.

До слова, подружжя ювілярів – наші вірні друзі. Газету «Сім днів» читають і передплачують понад 10 років. Тож бажаємо вам, шановні ювіляри, тільки мирного неба й побільше радісних новин! А ще – здоров’я та бадьорості!

Вікторія Сидорова, фото – Володимира Герасименка