Чернігівський розробник електробайків Олександр Литвин: «У світі починається потужний тренд електротранспорту»

Сучасний світ змінюється дуже швидко і динамічно. Малогабаритний електротранспорт виявився дуже зручним і простим у використанні. Електробайки, скутери, електросамокати – завойовують все більше прихильників у світі. Не виключенням є і наш Чернігів. Більше того, Чернігів стає одним із центрів у розробці нових технологій і нових моделей електробайків. А війна ще більше підтвердила актуальність і важливість цього напрямку та навіть дала певний поштовх у його розвитку.

Про все це ми говоримо сьогодні із Олександром Литвином – молодим чернігівським науковцем, розробником та співзасновником компанії Bikebox, яка виготовляє електробайки і хоче голосно заявити про себе на світовому ринку. Їхня продукція вже була представлена на європейських виставках, ми писали про це раніше. Як все починалося, від ідеї до бізнес-проекту, і які перспективи у цього стартапу ми поговоримо у цьому інтервʼю.

«Я СВОЇМ СТУДЕНТАМ ПОЯСНЮВАВ: НАВІТЬ У НАЙСУЧАСНІШИХ АВТОМОБІЛЯХ ВСЕ ОДНО ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ ТЕХНОЛОГІЯ ЩЕ ПАРОВОГО ДВИГУНА ПОЇЗДА»

— Олександре, коли до Вас прийшла ідея створити цей стартап? Це перше запитання. Наскільки важко було здійснити задум, як Ви підбирали команду, хто допомагав, як сприяла місцева влада? Про все по порядку.

— Тут треба почати з самого початку. Ідея займатися електричним транспортом виникла десь у 2015 році. Я ще тоді навчався і працював в університеті («Чернігівська політехніка», — ред.), ми аналізували по моїй спеціальності всі види двигунів, коробок перемикання передач, і одна з найголовніших характеристик – це коефіцієнт корисної дії. І ось у двигунах внутрішнього згоряння, незважаючи на все це, бензинові чи дизельні двигуни, – воно десь знаходиться у межах 35 відсотків. А електродвигуни мають ККД 80–96 відсотків, тобто в рази більше. Мені завжди здавалося дивним, що людство стільки пройшло часу, а ми ще ніяк не відійдемо від тих технологій колінчастого валу, які були започатковані більше століття тому.

Я всім своїм студентам пояснював: це ще їхній прадідусь поїзд, це парові двигуни і навіть у найсучасніших автомобілях він все одно використовується. Змінюються системи вприску, змінюється багато інших складових, але та основна частина – вона залишається. І отже ми, як інженери, подивились на це питання і зрозуміли, що у світі починається дуже потужний тренд електротранспорту.

І у 2015 році з’явилась у мене ідея. Я сам захоплююсь картингом у вільний час – і зимовим, і літнім. Мені хотілося показати технічну творчість дітей, абітурієнтів, студентів на той час, показати, як можна створити електромобіль. І найпростішим автомобілем виявився електричний карт. У нього є всі ознаки автомобіля, крім підвіски, є двигун, який ми поставили, електричний, трансмісія, акумулятори, контролер, який цим усім керує, всі органи управління, акселератор газу електричний, гальмівна система. Ми разом з дітлахами навчалися не тільки кататися, а моя мета була показати, як можна це створити, перейти на нові принципи.

У 2019 року ми вперше в Україні взяли участі у змаганні з картингу в Полтаві, де в класі «електро» цей невеличкий карт приїхав першим серед трьох. Він не був найшвидший – він був найнадійніший. У спорті так буває, що, навіть якщо ти найшвидший, особливо в автоспорті, у картингу, тут іде синергія техніки і людини, і дуже важливою є витривалість людини і витривалість цієї техніки, яка може це витримати до кінця, доїхати до кінця. Це була така наша перша перемога, яка надихнула нас створювати далі, ми почали дивитися у сферу, більш розважальну – дрифт-трайкинг.

— А що це таке?

— Дрифт-трайк – це тренд, який прийшов до нас взагалі з Каліфорнії, тому що там холмиста місцевість, і є такий триколісний транспортний засіб, як велосипед, позаду має широкі колеса, на які надягається спеціальна проставка, що зменшує тертя, і ви можете ковзати по дорозі. Або взагалі на гумі ковзати, тобто є така дисципліна, як дрифт. І ось на цьому трайку можна по дорозі спускатися під дією сили тяжіння і дрифтувати. У нас трошки інша місцевість, і є вони з бензиновими двигунами. А ми зробили з електричними.

Нам було дуже цікаво поставити передній привід, а за рахунок зміни центру маси, центру тяжіння, переносу його назад у нас вийшла дуже цікава компоновка, коли вас штовхає переднє колесо вперед, а ви своїм тілом змінюєте положення центру маси, виконуєте різні маневри. Дрифтувати на автомобілі досить дорого і небезпечно, а тут на невеликій асфальтовій або будь-якій іншій площадці можна було виконувати такі маневри, і це дуже круто виглядає, фаново, і захоплює молодь. Тобто тоді ми акцент робили саме на це – фан, драйв, тобто те, що хоче молодь, і ми робили той транспорт, від якого захоплювались самі.

«МИ ПОЧАЛИ ВІДЧУВАТИ СЕБЕ, ЯК СТАРТАП, І ВЕСТИ СЕБЕ, ЯК СТАРТАП – МИ ПОЧАЛИ ШУКАТИ ПАРТНЕРІВ»

— Що було потім?

— А потім ми брали участь в одній виставці в Україні, яка стосується електричного транспорту, енергозберігаючих технологій. Наше коло знайомств збільшувалось, ми уже в принципі знаємо всіх, хто займається в Україні цим питанням, є у нас і закордонні знайомі. Ми вступили в Асоціацію електромобілістів України. Але тоді нам як інженерам було досить складно зрозуміти. Одне поняття – ідея, якісь там параметри, принципи фізичні, технічні. Але як це перетворити на бізнес і як створити по-перше продукт? Продукт, який матиме попит і буде приносити користь і дивіденди як бізнес.

Ми з моїми хлопцями десь 2019 року закінчили стартап «Інкубатор EP-starter», потім було декілька ще декілька навчальних онлайн-програм. Ми дивилися, вивчали сегментацію ринку, маркетинг, бізнес-аналітику, як це все вкладається в нашу концепцію, нашу ідею, як з цього створити стартап. І ось 2019 року ми почали.

По-перше, відчувати себе, як стартап, і по-друге, вже вести себе, як стартап. Ми почали шукати партнерів, з якими можемо співпрацювати, ринки збуту, розробили декілька моделей. Ми перші в Україні, хто розробив карго-велосипед. Тобто ми його не копіювали. Ми його розроблювали з нуля, у нас навіть не було можливості подивитися, як він виглядає в реальному житті, тому що ця модель в Україні не розповсюджена.

— Давайте пояснимо. Карго-велосипед – чим він відрізняється від звичайного?

— Карго-велосипед – це двоколісний велосипед. По-перше, він відрізняється тим, що перед кермом розташовується вантажна платформа, між переднім колесом і кермом. Ця платформа використовується для перевезення вантажів, можна перевозити так само і людей, дітей, тварин, тобто вона багатофункціональна. Вона в основі конструкції має два колеса, попереду менше колесо, позаду більше. Тобто, якщо дивитися на його задню частину, це звичайний велосипед. А попереду просто знаходиться платформа, на якій можна розміщувати короб, сидіння, ящик – будь-що. Він використовується для вантажних перевезень, для логістики.

І ось ми його розробили, подивились ще на лінійку спортивних велосипедів. Це були Motion, Enduro – він має всі властивості мотоцикла, але (дуже унікальна річ) залишається велосипедом. Його дуже легко крутити на педалях, звичайним механічним приводом, але він потужний, має потужний електричний привід, який може змінюватись під замовника. Це цікава річ, яка долає бездоріжжя, як ідеальний транспорт, дуже швидко переміщується по місту, може використовуватись у службах доставки і будь-де. Багато країн світу його використовують: і в поліції, і в збройних силах, і багато де в охороні, і багато де в інших питаннях. Перший карго-велосипед ми розробили з вантажопідйомністю 150 кг.

Всі ми працювали в різних сферах: хтось на виробництві, хтось у науковій сфері, хтось учився, хтось учився і працював. І зрештою ми зрозуміли, що, якщо ми будемо далі так рухатись, у нас просто не вистачить ресурсу і часу на те, щоб цей стартап справді став компанією, і ми почали стрімкий рух вперед. Ми прийняли рішення, знайшовши партнера дуже надійного, з ким ми працюємо. Знайшли технологічну базу, де ми можемо це виробляти. Планували це зробити до початку повномасштабного вторгнення, буквально за три дні, до цього повинна була створитися юридично наша компанія, але коли почалося повномасштабне вторгнення, було не до цього. Ми працювали як волонтери. Усі наші навички, наш транспорт, наші вміння ми використовували на допомогу людям. Коли не було в місті палива і електрики загалом не було, але від генераторів можна було зарядитися, то ми використовувати наш транспорт як пауербанк – можна було приїхати, зарядити людям телефони та ще й привезти щось корисне: доставити воду, харчі, медикаменти.

Після того, як почалася деблокада Чернігова, ми зв’язалися з нашим партнером, він погодився, що всі наші домовленості залишаються в силі, ми створили наше підприємство де-юре і почали готуватися. Ми вирішили взяти учать у найбільшій виставці у Європі, це Eurobike 2022. Ми зробили все для того, щоб пропрацювати, зробити виставкові моделі, зробити стенд, всю технічну, юридичну, економічну частину підтягнути, і дуже велика дяка нашій адміністрації обласній, яка дозволила нам це зробити. І як не дивно, ми це вже зрозуміли потім, коли багато з ким спілкувалися, у нас, українців, досі є або був певний комплекс меншовартості. Ми не думали, що ми робимо гарні речі, гарні велосипеди.

— І нам нав‘язувалося це багато років.

— Так. І бачите, це далося взнаки, і ми дивилися, думали, що поїдемо, покажемо. Невідомо, як відреагує світ. Це ж все-таки світові бренди, великі компанії, які вже хтось сторіччями цим займається, хтось десятиліттями, з великими бюджетами, рекламними, технічними, з великими потужностями. І ми з Чернігова…

«В УКРАЇНІ, ЯКЩО У ВАС Є ЯКІСЬ НОУ-ХАУ, БІЗНЕСУ ДУЖЕ ВАЖКО ЇХ ВТІЛЮВАТИ, ТОМУ ЩО НОВІ ТЕХНОЛОГІЇ – ЦЕ ВЕЛИКІ КАПІТАЛОВКЛАДЕННЯ»

— Хто є вашими партнерами по цьому проекту?

— Основний та єдиний – це PET Technologies в особі Олександра Суворова, який є нашим ідейним, і технічним, і економічним… підтримкою нашою, який дає нам можливість синергії нашої команди і можливостей PET Technologies розвиватись і створювати продукт дійсно світового рівня.

— Як ви шукали такого партнера?

— Дивіться, щоб знайти партнера, потрібно певне середовище, де ми можемо його знайти. Тому що, якщо ти хочеш знайти, наприклад, морозиво, ти йдеш саме в магазин, де продають це морозиво або де воно є. Треба з середовищем визначитись. Це перше, цьому теж нас навчали у школі Інкубатора. По-друге, є дуже гарна вправа, яку я використовую. Називається «ліфт». Це коли ти повинен максимум за три хвилини пояснити, в чому суть твого стартапу, яка основна ідея, який профіль, хто твоя аудиторія і з чим працюєш. Тобто все розказати за три хвилини, дуже коротко, стисло, але лаконічно і зрозуміло для людини. І ось була така бізнес-зустріч у нас в нашій Агенції регіонального розвитку, де я також був присутній, я знав, що там буде й Олександр Володимирович, і ще люди з айті сфери.

— Тобто ви цілилися на нього, як на потенційного інвестора?

— Ми аналізували, хто може бути нашим потенційним партнером. Спілкувались з різними фондами, дивилися, які в них є умови. І моє глибоке переконання – в якості інвестора нам потрібна була саме людина, а не фонд. Перше – у нас продукт технічний, так? Треба той, хто розуміється на техніці й виробництві. По-друге, одна зі специфік нашого продукту – експорт. І треба людина, яка розуміється, як робити продукцію, що не тільки у нашій країні використовується, а ще й експортується в багато країн світу. За багатьма цими критеріями, звісно, ми звернули увагу на компанію PET Technologies.

У мене було буквально декілька хвилин поспілкувалися з Олександром Володимировичем. Він призначив зустріч, ми домовились, десь два-три дні пройшло після зустрічі в агенції. Ми зустрілися, я показав концепцію, модель, ще було декілька зустрічей, після яких ми потисли один одному руки і вирішили рухатись разом далі, використовуючи всі наші вміння, знання й можливості, які тепер у нас є. І ось, я ж кажу, до повномасштабного вторгнення ми вже повинні були починати це робити, але так склалося. Ми ще раз випробували свою команду на міцність. Хлопці ремонтували генератори, робили пауербанки з тих акумуляторів, які в нас були, ми надавали людям і чинили генератори, використовуючи наші інвертори, там з 12-вольтових звичайних автомобільних хлопці під’єднували паяльні станції, паяльники, і це все в польових умовах ремонтували.

— А де це все робили? Чи у вас своя якась благодійна організація?

— Ні, ми доєдналися до команди волонтерів Чернігова і Чернігівської області. Термін виходу нової технології в масмаркет займає приблизно десь до 19 років. Тобто від ідеї, поки людина навчалася в університеті, потім, може, в аспірантурі, виникла ідея, почав її розвивати, і поки це дійде до масмаркету, це може займати такий термін. У світі це займає два з половиною – три роки. Чому? Тому що, якщо на прикладі ЄС, є всі можливості для комерціалізації цього. Є вихід на всі інституціонні такі великі фонди, де можуть надати підтримку на всіх ланках: від ідеї до прототипіювання і бізнесу.

В Україні, навіть якщо у нас є якісь ноу-хау, що продукує наша наукова сфера, бізнесу дуже важко, тому що нові технології – це великі капіталовкладення. Тому в такі питання включаються великі організації фінансові, такі як фонди, європейські банки, ІБРР і багато інших, що надають цю підтримку, і вони вводять цю технологію, тим самим людство скорочує цей термін і отримує вже інновацію, інноваційний продукт у більш стислий термін. Ось це – ще одне питання, над яким ми працюємо, і не тільки ми.

— Бачу, що Ви заряджені просто на 150 відсотків, і це не може не радувати. Скільки наразі в компанії людей?

— Нас зараз близько 25. Штат трошки змінюється, тому що хтось витримує навантаження стартапу, хтось не витримує цього навантаження, в когось з’являються якісь життєві ситуації, нюанси… то можна сказати, що десь 25. Але насправді нас набагато більше. У нас є дуже гарний партнер, у якого велика кількість людей, починаючи з конструкторів, технологів, виробничі потужності й усе інше. Тобто на це питання складно однозначно відповісти. Нас багато.

— Як бачите компанію через 10 років? На яких ринках?

— Це я можу сказати, навіть не так далеко забігаючи. Звісно, через 10 років то вже має бути Tesla. Насправді нема нічого такого, що не можна зробити в цій сфері. Ми багато чого зробили перші, і це правда. Ми зробили перші в Україні конверсію електрочовна, Bayliner Capri на вісім посадкових місць, тобто це електрика великої потужності з великим вольтажем на воді, щоб розвивала швидкість 50–55 км за годину, з непоганим запасом ходу.

«МОЖНА ПРОСТО КУДИСЬ ЇХАТИ, А МОЖНА ЦЕ РОБИТИ ІЗ ЗАДОВОЛЕННЯМ»

— Олександре, Ви – молодий науковець. Як почали розвивати в собі цей підприємницький скіл? Чи він завжди був Вам притаманний, чи багато навчались?

— Взагалі так по життю траплялося, що ці всі скіли, знаєте, як рефлексія, є набуті, є вроджені, то я не можу точно сказати, чи набутий цей, чи вроджений. Але підприємницькі всі навички, як я вже казав попередньо, я отримав саме на навчанні в стартапах. Тому що всі ці програми дивилися індивідуально на всі проекти, і нам казали: «Найголовніше в житті і в компанії – це команда».

Потім, коли компанія розростається, залишається в системі відбиток цієї команди, і вже це не просто там Коля, Ваня, Женя або хтось інший. Це вже посада з відповідними посадовими інструкціями, і вона вже масштабується. А на самому початку це той же самий Коля, Пєтя і всі інші, і та рушійна сила, яка це вперед рухає, ось. І для того щоб все це масштабувати, кожен залишає цей свій відбиток по своїх навичках, професійних здібностях, вони в процесі змінюються, кістяк залишається, але не всі члени можуть доходити до фіналу.

Наприклад, той самий Google, який ми всі знаємо: з тих, хто починав його в гаражі, далеко не всі зараз працюють у цій компанії. І ми всі навчаємось, кожен з нас розуміє, що він стоїть на надважливій роботі, без нього просто цей механізм не буде працювати. Також є дуже гарний приклад, здається, це був Кеннеді, коли він перед чи після одного з пусків ракети на Місяць підійшов до прибиральника і запитав: «Що ви тут робите?». Ну, мабуть, мав на увазі місце, де той прибирав, чи щось таке. А прибиральник підняв і сказав: «Ми? Запускаємо ракети в космос». І який це рівень самосвідомості повинен бути в компанії, щоб кожен розумів, що він робить! Що навіть прибиральник дотичний до того, що запускається ракета в космос. То й ми намагаємось у нашій команді, нашій компанії, щоб це було саме так.

— Яка у вас місія?

— Місія – зробити електричний транспорт доступним, змінити світ у плані екологічності транспорту, ефективності використання ресурсів. Ми хочемо насамперед дозволити людям дати ту свободу, наприклад, як я відчуваю, коли їду на велосипеді, на байку чи на будь-якому такому транспорті, цей драйв, емоції поєднати з життєвою необхідністю людини. Тобто в неї є необхідність, можна просто щось робити і кудись їхати, а можна це робити із задоволенням. Ми хочемо, щоб кожен, хто їде на нашому транспорті, бачить його або використовує його як бізнес, отримував крім раціо ще й емоціо. Тобто радість від того, що він використовує саме цю техніку.

Спілкувалася: Катерина Агієнко
Відео, фото: Михайло Андрієць
Локація: Медіабаза

Макіяж: Юлія Медвед
@medved_juliaa, +38093 333 7401

Зачіска: салон Baccara
@salon.baccara, +380 (93) 099 00 79, +380 (99) 099 00 79