Житло чернігівців відбудовують фотографи, вчителі, бухгалтери, програмісти, службовці, лікарі

Повномасштабне вторгнення російської армії в Україну змусило науковців взяти до рук зброю, працівників музеїв і бібліотек – плести маскувальні сітки, медійників – збирати кошти на потреби військових. А ще один важливий напрям, в якому проявити себе може фактично кожен, хто не на передовій, — відновлення пошкодженого рашистами житла.

У нашому місті та його околицях цією справою займаються переважно зовсім не представники будівельних професій. Їх об’єднав громадський рух «БоМожемо». Тож з нагоди Дня будівельника, що цього року відзначається 13 серпня, ми розповімо про тих, хто після основної роботи вдягає робітничі комбінезони та працює над відбудовою житла чужих для них людей.

«Пишуть з Німеччини: допоможіть прибрати на території… Ну, ми ж не клінінгова компанія»

Хоча офіційно ГО «Бо Можемо» почала існувати з серпня 2022 року, свою діяльність цей волонтерський рух розпочав раніше – з кінця квітня минулого року. За цей час вдалося виконати велику кількість робіт. Співзасновник громадської організації Андрій Галюга розповідає:

Андрій Галюга, Фото: Чернігівська Медіа Група

«Якщо говорити про стіни та дахи, тобто коробку, то цього року їх у нас зроблено 6 штук. Якщо говорити про розібрані завали, то їх понад півтори сотні, я вже припинив рахувати. Нещодавно розпочали відбудову на вул. Шевченка, 280, на вул. Лісовій, вул. Новій у Новоселівці. У Зарічному будинок з нуля робимо, ну, і такі робот, як дах, вікна, двері. У нас немає конкретних планів… А в роботі зараз маємо близько десятка об’єктів».

Відбудова не можлива без розбору завалів. Волонтери «Бо Можемо» допомагають тим, хто не сидить на місці та готовий працювати задля свого майбутнього.

«Ми прибираємо там, де вже повний відчай, люди не знають, що робити, не можуть навіть зайти до себе на город. Або там, де вже планують відбудувати чи встановити якийсь вагончик. Коли нам пишуть з Німеччини: допоможіть прибрати у мене на території… Ну, ми ж не клінінгова компанія. Та й у Німеччині,напевно ж, у вас є якийсь прихисток. Якщо говорити про Чернігів і передмістя, то маємо ще більш ніж пів тисячі нерозібраних завалів. Хтось ще не повернувся, хтось повернувся і не знає, з чого почати, хтось повернувся і пішов служити», – розповідає про критерії відбору обєктів Андрій Галюга.

«Є жінка, яка все літо минулого року прожила у парнику, цього літа живе у залізному вагончику»

Часто у людей, які втратили свій будинок, немає можливості його відновити. В такому випадку доводиться шукати альтернативу: орендувати житло, жити у модульному будиночку або облаштувати помешкання з сараю чи гаража.

«Хто б гарно не звітував про модульні будиночки чи вагончики, треба розуміти, що це житло, яке по факту не придатне до життя, — вважає співзасновник ГО «Бо Можемо». — Ви спробуйте при +30˚ пожити у залізному вагоні. Влітку — спека неймовірна, можна яйця смажити у чашці в середині будинку, а вночі – холодно. А зимою взагалі там жити нереально, тому досить багато людей живуть у сараях. Сьогодні будемо працювати у військовослужбовця, який приїхав після поранення і хоче з того сараю облаштувати житло. Є жінка, яка все літо минулого року прожила у парнику, а цього літа живе у залізному вагончику. Я навіть не уявляю, де вона зимуватиме».

Волонтери намагаються донести людям, що не варто сидіти та не чекати, допоки хтось прийде та все відбудує за них або для них.

«Ми не будівельна компанія, яка вручає господарям ключі від дому, –продовжує Андрій Галюга. – Допомагати і робити щось за когось – зовсім різні речі. Ми допомагаємо людям, які або самі відбудовуються, або не можуть це зробити через певні обставини. Наприклад, всі чоловіки родини служать. Або це дві 90-річні бабусі з Кукушанки, які потребували тимчасового житла».

«Продавець квітів може успішно класти цеглу, інженер з електроніки — заливати фундамент»

Волонтери «Бо Можемо» доводять, що допомагати на відбудові може кожен, не залежно від фаху, досвіду, посади, професії.

«Хтось вважає, що це мають бути професійні будівельники, підрядники, контракти, угоди і багато чого. А ми доводимо, що дві жіночки-бухгалтерки можуть відбудувати будинок, а фотограф може бути прорабом і керувати волонтерами, які зведуть будинок за 2 тижні, – зазначає Андрій Галюга. — 80% нашого активу – це художники, дизайнери, фрілансери, які мають більш-менш вільний графік. Є альпіністи, є троє професійних будівельників у вузьких напрямках. Продавець квітів може успішно класти цеглу, інженер з електроніки — заливати фундамент. Має бути бажання. Якщо людина з руками та бажанням, то навчитися не складно».

Аби виконувати певні будівельні роботи, звісно, потрібно мати відповідні знання. Чернігівські волонтери вчаться безпосередньо на будівельному майданчику. Є більш досвідчені колеги. А ще дивляться канали про будівництво та ремонти на YouTube. За півтора-два місяці люди починають працювати більш якісно, майже професійно. Відчути себе в ролі будівельника можуть навіть юні чернігівці, котрі активно допомагають на толоках.

Розбір завалів, Фото: Сергій Тонканов

«Діти працюють поруч з дорослими, можуть підмести кладку, зволожити цеглу. Це під силу дитині 8-10 років. Для малечі це як гра, а для старших – розуміння, що ти робиш свій вклад, допомагаєш. У нас були підлітки, які приходили, працювали і казали: «Це краще, ніж сидіти у телефоні», — ділиться своїми спостереженнями Андрій Галюга.

Торік на толоках активно працювали чернігівці, приїжджали десанти з деяких інших населених пунктів. Яка ситуація цього року?

«Іноді нам достатньо людей, іноді — ні. На суботні об’єкти, якщо говорити про розбір завалів, людей часто бракує, активність знизилася, — розповідає мій співрозмовник. – Напевно, на це впливає ілюзія відносно мирного життя в Чернігові. Може, для когось війна вже закінчилася. Чи люди думають, навіщо їм приходити, якщо по телевізору кажуть, що якась закордонна компанія пообіцяла все зробити. Насправді роботи у нас ще дуже багато».

Учасники толоки – знайомство зблизька

Щоб поспілкуватися з волонтерами, ми завітали на майданчик за адресою: проспект Грушевського, 335. Вони активно розбирали завали. Ми розпитали цих людей, якою була їх перша толока? Чого навчилися завдяки волонтерству? Що, врешті-решт, мотивує вас допомагати?

Валентин Бобир, Фото: Сергій Тонканов

Валентин Бобир, завідувач лабораторії реставрацій та мікрофільмування документів Державного архіву Чернігівської області, співзасновник «Бо Можемо»:

— Це був початок червня. Тоді Андрій Галюга у Фейсбуці на сторінці групи «Свій за свого» розмістив маленьке оголошення: «Давайте зберемося та допоможемо людям розгребти завали будинку». Це було на Бобровиці. Ми приїхали на велосипедах. Спека +35˚ і без вітру. Втрьох почали потихеньку працювати. Знайшлися якісь рукавиці, з інструменту в нас була лише пара молотків, тачанка, яку важко було підняти, лом. Тобто інструменту майже не було. Відпрацювали добре, на наступну суботу вирішили ще зібратися, потім почало приходити більше людей, так і пішло. Принцип був такий: хочеш, щоб тобі допомогли – допомагай іншим. І так у нас люди збиралися вулицями.

В нашій команді не має ні професійних будівельників, ні демонтажників, ми навчалися в ході роботи. Є енергетики, електрики, фотографи, медсестри, лікарі, педагоги, продавці, програмісти, скелелази. Різні професії, але мета одна. Якщо все життя я був офісним працівником, і руки були «білими», то після пережитих подій довелося навчитися всьому: демонтажу, працювати з різноманітним інструментом тощо. Коли у нашому місті було жахіття, і ми декілька сімей вивозили у безпечніше місце, дорогою нам зустрічалися люди, які від усього серця допомагали. І це дуже мотивувало. Тут жити мені, моїй дитині, і я хочу, щоб вона бачила гарне та квітуче місто, а не руїни, які були на початку.

Григорій, Фото: Сергій Тонканов

Григорій, викладач комп’ютерної графіки і заступник директора Навчально-наукового інституту професійної освіти та технологій:

— Допомагаю з самого початку, з травня 2022 року. Беру участь у толоках, які проходять щосуботи, і на відбудовах, але не завжди виходить приєднатися. На відбудові я замішую розчин, підношу, вичищаю шви, зачищаю площини піноблоку, нарізаю арматуру для укладки. Я вмів це робити й раніше, тому що за фахом — вчитель трудового навчання. Для мене нічого складного в цьому немає, бо й у своїй квартирі самостійно роблю ремонт. Коли рашисти відійшли, толоки на той час були можливістю поспілкуватися з людьми, які можуть тебе зрозуміти. Можливо, це ще й спосіб лікування душі. Зараз я допомагаю тому, що можу. А чому б і ні?

Анна, Фото: Сергій Тонканов

Анна, вихователька:

— Коли розпочалася війна, моїй дитині було 2 роки. Ми виїхали у село, а наш будинок зруйнували. Коли приїхала і побачила руїни, довелося повернутися в село до мами, у якої теж був пошкоджений будинок, але не так сильно. Не знала, що робити, але розуміла, що треба діяти. З соцмереж дізналася про «Бо Можемо» та пішла лікувати душу. Коли самій погано, і ти йдеш до людей, яким теж непереливки, то стає легше, адже ти не сама.

Про свій будинок я мовчала, бо розуміла, що там нічого не зробиш. Ходила розбирати завали, а в кінці літа Галюга побачив мою сторінку у соцмережах і наполіг, щоб попрацювати в нас. Приїхали, розібрали, дім довго стояв розібраним, а потім за допомогою людей розпочалася відбудова. Мені допомагали організації «Аніка», «Дах-Чернігів», «Добродія», більшість зробили «Бо Можемо», і завдяки цьому вдалося відбудувати 48м² будиночку, де ми з малим живемо.

Перша толока була на Бобровиці. Я довго не могла знайти адресу, бо все навколо було розбите. Потім знайшла, познайомилися. Фізична праця дуже відволікала, розуміння того, що я роблю, прийшло лише через 2 тижня. Моя ситуація тільки додала бажання допомагати таким як я. Війна не зупинилася, поки хлопці там, ми маємо працювати тут.

Віра Феліксовна, Фото: Сергій Тонканов

Очі господарки зруйнованого будинку Віри Феліксовної, де цього дня працювали волонтери, випромінювали безмежну вдячність.

«Нам підказали знайомі, в яких працювали «Бо Можемо», що можна звернутися по допомогу. Я зателефонувала, одразу відгукнулися, приїхали, подивилися, сказали, що будуть 5 серпня. Сьогодні друга субота, як у нас працюють. Думали, на три рази розтягнеться, але вдалося швидше, — поділилася жінка з нашими читачами. — Ці люди – великі молодці, дружньо працюють. Дуже їм дякую. Уже побачила, що немає завалів. Звісно, й хати немає, але будемо відбудовуватися. Це дало велику мотивацію».

Фото: Сергій Тонканов

Завдяки волонтерам ГО «Бо Можемо» руїн довкола стає менше, а щасливих людей – більше. І не важливо, якої професії людина, яка готова прийти на допомогу. Корисним у цій справі може бути кожен.

Якщо у Вас з’явилося бажання долучитися та допомогти сім’ям, що втратили житло, не вагайтеся, звертайтеся за номером: (063) 350-61-53. Окрім цього об’єднання добровольців «Бо Можемо» має Telegram-канал, сторінки у Facebook та Instagram.

Також закликаємо всіх небайдужих зробити донат. Немає сумнівів, що ці кошти підуть на потреби тих, кому вони справді необхідні:

Громадська організація «Об’єднання добровольців «Бо Можемо!»
Для переказу в гривнях (UAH)
ЄДРПОУ: 44797180
IBAN: UA783052990000026005006305473

Валентина Гавриленко
Чернігівська Медіа Група