«Тепер ми всі учасники бойових дій» — 2022 рік очима чернігівців

Рік, що минає, по-справжньому почався для кожного українця 24 лютого з першими ранковими вибухами. Повномасштабне вторгнення стало не лише найстрашнішим випробуванням для нашого народу за весь період новітньої історії, а й каталізатором багатьох суспільно важливих процесів, які за мирних часів проходили надто повільно. Втім, ціна, яку ми за це платимо, завелика.

Оскільки підводити підсумки такого року у традиційній формі не здається доречним та тактовним, ми запитали чернігівців, що, на їхню думку, було найбільшим здобутком та втратою 2022 року, що розчарувало найдужче, а що, навпаки, подарувало надію на те, що над чорним мороком війни зійде Сонце нашої Перемоги?

Галина Логвиненко, депутат Чернігівської обласної ради

У 2022 ми зрозуміли, що Нація відбулася. Не зважаючи на весь історичний контекст, на намагання нас поділити на захід і схід, північ і південь, розділити за мовою, вірою, ми зрозуміли, що ми — українці, єдина нація, і що в нас є країна, яку потрібно захищати.

Найбільша втрата — це втрата мирного життя, яке було до 24 лютого.

Розчарувало, що, не дивлячись на весь той жах, який звалився на нас, на розуміння відповідальності, яке зараз несе на собі український народ, є маніпуляції та намагання недобросовісних політиків створити якусь вивернуту картинку світу. Політичний бруд і спроби політичної сепарації суспільства — найгірше, що зараз є, і це надалі буде тільки набирати обертів й отруювати Україну зсередини.

Надію дало єднання суспільства, розуміння, що Україна має найсильнішу армію в світі, що кожен українець стоїть за спинами наших захисників та захисниць, що волонтерський рух з роками став ще потужнішим. Ми не злякалися, ми продовжуємо жити, працювати, знаходимо можливості радіти, не втрачаємо життєвого запалу. Ми робимо те, що повинні. І тим, що ми працюємо, платимо податки, створюємо нові робочі місця, ми тримаємо наш внутрішній фронт. Я дуже горда за наших людей.

Людмила Литвиненко, старший солдат ЗСУ, оператор локації

Головний здобуток, безумовно — це згуртованість. Ми вистояли. І стоїмо далі. Це саме та ситуація, в якій гартується, як сталь, національна самоідентифікація. Так формується народ як ментальна сутність, як духовна єдність. Ми стали одним організмом. Немає тепер людей, яким не можна було б дати «убд». Ми всі учасники бойових дій. Хтось безпосередньо, хтось як волонтер. Хтось думає, що не волонтерить, але насправді пре як паровоз — пече пиріжки на фронт, робить консерви, шукає теплий одяг. Ніхто не байдужий. Байдужість — ось головний гріх людства. Надто ж під час війни. Українці в більшості своїй це люди, яким не все одно.

Найбільша втрата року особисто для мене — це Маріуполь. Квітуче курортне місто, розкішне і гостинне, перетворене сатанинською ордою на згарище душ і будівель.

Найсильніше розчарували «патріоти»- чоловіки, які всіма правдами й неправдами накивали п’ятами за кордон і тепер з пригрітою в євро-комфорті експертною фізіономією роздають прогнози, коли ж ми загнемося… Надто ж більше розчарування, коли це колишні військові.

Надію дають люди. Ні, не так. Бог через руки і вчинки людей. Я бачу Божу допомогу у кожному доброму вчинку, слові чи ініціативі. Люди вразили мене за час війни своєю величчю духу.

Ігор Кондратьєв, доктор історичних наук, професор НУ «Чернігівський колегіум» імені Т.Г.Шевченка

Найбільший здобуток року — Україна відбулася як країна, адже очікування росії, що ми зламаємося, виявилися марними.

Не знаю яка втрата цього року найбільша, бо кожна втрата – це чиєсь горе.

Більше відкрив для себе людей з кращого боку, тому відкриттів точно більше ніж розчарувань.

Надія — це ми. Та підтримка нас Світом. Думаю, що ніхто не очікував такої підтримки. Того, як наших жінок та дітей зустріли у Європі, того, що нам допомагають усім – і зброєю і грошима. Деякі речі просто унікальні! Наприклад, енергетична залежність Німеччини від російського газу та нафти вибудовувалась півстоліття – з кінця 70-х років, тому за півроку німці зробили майже неможливе, зламавши її.

Надія Компанієць, вчитель української мови та літератури

Я думаю, що для багатьох очевидним є те, що ми всі об’єдналися. Нас з‘єднала одна біда, але ми стали дуже сильними.

Найбільшою втратою року я вважаю життя кожного українця, кожного чоловіка, кожної жінки, кожної дитини , які загинули внаслідок російської агресії

Найсильніше в цьому році мене розчарували, на жаль, деякі мої близькі люди, які знаходяться поза межами моєї країни і не змогли зрозуміти суті цієї страшної загарбницької війни. І з такими родичами я припинила спілкування.

Я щиро вірю в закон рівноваги. Тому, втративши спілкування з рідними людьми, я отримала нових друзів, близьких мені по духу, і це дає мені надію на майбутнє. У цьому році відкриттям для мене стало те, що деякі люди, яких я бачила один раз в житті, зіграли в моїй долі дуже важливу роль. Тому я вірю в найкраще майбутнє, я вірю в перемогу, в наше мирне щасливе життя.

Михайло Жирохов, військовий оглядач

Головний здобуток України у 2022 році — те, що вона вистояла. Що ми — наші військові, ми всі разом, — змогли відстояти Чернігів, Київ, Суми та інші великі міста.

Найбільша втрата — друзі, знайомі, знайомі з мережі, які загинули, пропали безвісти або були поранені в цій війні. І ці втрати ще довго болітимуть всій Україні й мені особисто.

Найсильніше розчарувала швидікість формування нації як такової — ще не закінчилась війна, а вже почалися політичні розбірки, якісь мутні схеми і все, що було й до вторгнення. На жаль, не зважаючи на колосальні втрати, зараз продовжується та сама повзуча русифікація, є величезна кількість таких людей, для яких війна вже закінчилась.

Надію дають дії наших військових, волонтерів, що зараз допомагають армії та впевнені в перемозі України.

Іван Усов, студент, голова “ЗеМолодіжки” Чернігівщини

Найголовнішим здобутком України в 2022 році, на мою думку, є єднання. В першу чергу, єднання нашого народу проти спільного ворога і заради нашої спільної перемоги. Й, звісно ж, Україна об‘єднала весь цивілізований світ у боротьбі з світовим тоталітаризмом.

Для мене найбільшою втратою є наші люди, які загинули у боротьбі за свободу та незалежність України. Все можна відновити, відбудувати, але загиблих героїв вже ніхто не поверне.

Найдужче розчарувала “п‘ята колона”, ті, хто 8 років, а до цього ще довгі десятиліття вичікували “русскава міра”. Вони нарешті відкрили свої істинні обличчя і дали зрозуміти, хто є хто.

Наша надія — перемоги ЗСУ на фронті. Перемога в битві за Київщину, Чернігівщину, відкидання москалів з Харківської області та деокупація Херсону. Зараз Україна — це авангард цивілізованого світу. За нами буде перемога, а, значить, і майбутнє.

Юлія Сокольчик, фотограф, мама у декретній відпустці

Наш головний здобуток року — єдність армії і народу. Волонтерів, людей і військових. Кожен на своєму фронті задля однієї цілі. Поки народ разом, працює, як один організм, його не перемогти.

Головна втрата — наші люди. Цивільні та військові, яких вбили або покалічили росіяни.

Найбільше розчарування 2022 — те, що світ не зробив жодних висновків. Те, що у серці Європи майже рік іде кривава війна. Те, що (я вірю) є важелі, щоб це зупинити, але це не робиться. Те,що навіть після оприлюднення усіх звірств нам не дають достатньо зброї для захисту.

Надію дає наша армія, рятувальники, лікарі, енергетики, волонтери, усі, хто бореться, хто робить неможливе кожен день і буде робити стільки днів, скільки це буде треба. Герої зі зброєю і без дають надію на майбутнє.

Лілія Сарана, заслужений вчитель України, пенсіонерка, волонтер.

Головний здобуток України в 2022? Це мужність і професіоналізм воїнів, бойових генералівЗСУ, захисників з місцевої тероборони, які і є серцем України.Саме вони захищають нашу землю від цинічних кривавих ворогів-«братів» з Московії і не дозволили окупувати наш рідний Чернігів! Доземний їм уклін! А ще — волонтерський рух,який об’єднав тисячі свідомих українців,щоб допомагати всім,хто цього потребує.

Найбільші втрати року- це, безумовно, десятки тисяч загиблих і воїнів, і мирних громадян, знищення або окупація міст і сіл, а також полонені,які залишаються в руках ворога. А ще ми через війну стикнулись з проблемою вимушеної еміграції на Захід сотень тисяч фахівців, без яких економіка нашої країни вже відчуває рецесію, але патріотизм українців, що залишились, і допомога Заходу, віримо, що зупинять цей процес.

Розчарувала позиція центральної влади, яка до останнього дня, до початку війни заспокоювала українців! Ціна — загибель людей і окуповані території, які зараз ціною крові воїнів повертає ЗСУ. А також наступ влади на опозиційні ЗМІ, вибіркове «правосуддя»: арешти бойових генералів, переслідування волонтерів, дозвіл на містобудування приватним особам без рішення обраної міської влади. Особливо боляче визнавати, що в країні живе багатоколаборантів-зрадників — ці воші, внутрішні вороги, які за брудні гроші давали наводку ворогу на наші позиції. Розчарувала очікувальна позиція Заходу: довго спостерігали,чи швидко РФ окупує Україну?

Надія в тому, що світ, нарешті, визнав Україну самостійною і сильною державою, а не частиною РФ! Зрозумів(але страшною ціною крові українців), що не тільки нам потрібна Європа, але і Україна потрібна Європі і цивілізованому світові, бо ми захистили їх від вторгнення рашистів на їхні території і війни, тому і стали активно допомагати нам відновлювати міста і села, енергоструктуру і надавати новітнє озброєння. А ще українці «відкрили очі» — стали більше цікавитись своєю історією, повертати історичну пам’ять і мову, які століттями нищили окупанти, відмовлятись від всього російського, заснованого на крадіжці і брехні, а також на імперських амбіціях. Ще Салтиков-Щедрін писав в свій час: «Я помру, пройде 100 років, а в Росії нічого не зміниться: як пили, так і п’ють, як крали, так і крадуть!» Звільняємось від них! Попереду — великі випробування. ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА! СЛАВА ЗСУ!

Матеріал підготувала Ольга Мелашенко