Сучасний педагог Світлана Петренко: «У дітей дійсно забагато предметів щодня»

Пані Світлана – педагог з більш ніж 15 річним стажем. Свій шлях вона починала як вчитель інформатики та педагог-організатор. А зараз викладає математику та є заступницею директора у школі №12. Ми поговорили з Світланою Миколаївною про виклики сучасною школи, важливість родини у процесі навчання, шкільну програму та її недоліки, про гаджети, про сучасних дітей та багато-багато іншого.

У ПЕДАГОГІКУ – ЗА ПОКЛИКОМ СЕРЦЯ

— Пані Світлано, на вашу думку, хто такий сучасний педагог? — Я думаю, що, по-перше, мудрий, по-друге, креативний, енергійний, надихаючий. Багато функцій і багато різноманітних якостей має бути у педагога. Кожна з них важлива. Це, знаєте, така всеохоплююча особистість, яка буде іноді якимось промінчиком в житті дитини в даний момент, що потім у дорослому житті дасть цій дитині можливість реалізуватися. Ми не знаємо, коли це станеться. І коли цей промінчик, це зернятко проросте. І коли ця дитина, можливо, зрозуміє, що завдяки педагогу він став тим, ким став.

— А як вважаєте: в педагогіку потрібно йти людям за чітким призначенням і покликом серця, чи це повинні бути класні фахівці-експерти?

— Я думаю, все ж таки за покликом серця, і тоді разом з дитиною ти станеш фахівцем. Діти теж надихають розвиватися, вчитися, бути спеціалістом у тій сфері, яку ти почав вивчати в педагогічному вузі, і немає меж досконалості. Є маса прикладів, коли педагоги разом з дітьми робили ті ж відкриття, і завдяки своїм учням вони продовжували свої наукові праці. Тому краще за покликом серця. Тоді буде знайдений той ключик, той момент щирості спілкування, бажання у дитини вчитися, досягати кожного дня чогось нового і не закінчувати навчання стінами школи. Насправді ми вчимося кожного дня, цей процес не зупиняється. І показати дитині, що цей процес не зупиняється, — теж наша задача.

— Як підготувати дитину до школи? Бо хтось і в шість років готовий йти відповідно до своїх навичок, здібностей, а хтось і у вісім не готовий. На що треба звертати увагу, чи варто покладати відповідальність на садочок, і що треба робити батькам?

— Я думаю, що це запитання краще поставити вчителям початкової школи. Я з початковою школою менше стикалася, чесно кажучи. Але перше, що б я сказала, і це одна з моїх улюблених фраз: освіта починається із сім’ї. І виховання починається із сім’ї. Якщо в сім’ї є певні традиції щодо навчання, щодо знаходження нових знань, пошуку нових зацікавленостей, то це перейде і в школу. А те, що стосується безпосередньо підготовки до школи, то, думаю, треба дати дитині можливість навчатися та показати, що в школі це організовано, класно, цікаво. Ну, а далі всі ті вимоги, які ставить початкова школа: читання, десь моменти з дисципліною, щоб дитина була готова та розуміла, що вона навчається в класі, що школа передбачає соціум певний, певні можливості. І, перш за все, шукати оце раціональне зерно у навчанні і пізнанні нового.

ОСУЧАСНЕННЯ ЗМІСТУ ОСВІТИ

— Програми міністерства — чи завжди вони відповідають потребам учнів? І як часто вчитель може собі дозволити відійти від програми та адаптувати її під певні потреби, які він відчуває?

— Зараз відбувається осучаснення змісту навчання. Це така червона лінія в усьому, що стосується школи, нової української школи, яка вже дійшла до шостого класу. І, звичайно, відбувається перехід від тих програм, за якими ми з вами вчилися, до програм, які передбачають більше практичних навичок. І це вже не один рік саме завдяки тому, що ми бачимо, як відбувається навчання в різних країнах, завдяки тому, що світ міняється. У вчителів є свобода. Вони цим користуються. І це дуже приємно, що все ж таки є можливість десь зупинитися і звернути увагу на те, що саме дитину цікавить. І, можливо, розв’язати — перейду на математику свою улюблену — розв’язати задачу на ту тему, яка цікавить дітей. Скажімо, як поклеїти шпалери, скільки потрібно шпалер, умовно кажучи, для твоєї кімнати. І це те практичне завдання, яке буде доречне саме в цей момент.

— Методисти та відкриті уроки. Чи є сьогодні така практика?

— Є практика відкритих уроків. Вона зменшилася з початком дистанційної освіти, з початком коронавірусу, з початком широкомасштабної війни. Але є формат майстер-класів. Вчителі розказують, що вони придумали, як вони придумали подати той чи інший матеріал, які педагогічні знахідки є в їхній базі. Тобто ніхто не репетирує урок, щоб показати його завтра, щоб всі сиділи, як зайчики обов’язково. Тут Петрик відповідає, а там Софійка. Це нонсенс. Навіщо це робити? Це не показує нічого. Має бути живий урок, аби показати реальну ситуацію: які питання ставлять діти, як на це реагує вчитель, який висновок зробили.

— А як вважаєте, чому практика відкритих уроків була популярна тривалий час? Я пам’ятаю, коли вчилася, а я десь 15 років тому закінчила школу, у нас ще було таке.

— Проблема в тому, що освіта — достатньо консервативна галузь, і дуже тривалий час потрібен для того, щоб перевчитися вчителям, щоб поміняти систему глобально. Коли я прийшла в школу, взагалі той перший рік роботи не розуміла деяких моментів. Я приходила в управління, говорила й питала, як все це працює, як це може працювати досі. Мене заспокоювали: «Світлано Миколаївно, ми на правильному шляху, все буде добре». Бачите, трошки міняємося, максимально залучаємо різноманітний досвід, щоб освітній процес відрізнявся від того, що було років 30 і навіть років 10 тому.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА, МЕДІАГРАМОТНІСТЬ І СЕКСОСВІТА

— Інформаційна безпека та гігієна. Бо зараз у нас діджитал епоха, всі сидять в гаджетах, живуть у гаджетах. Чи є відповідні предмети? Може, хтось розповідає дітям, що, наприклад, дівчинка Маша в чаті може бути 40-річним чоловіком з недобрими намірами?

— Ця тема мене теж хвилює. По-перше, ми почали про це говорити давно, ще на уроках інформатики. Коли діти почали активно користуватися електронною поштою, виконувати різноманітні практичні завдання, то це перше, про що ми говорили. До речі, поняття медіаграмотності вивчається на уроках мистецтва. Введено і декілька уроків на громадянській освіті. Ціла тема присвячена медіаграмотності.

Крім того, я особисто в цьому кабінеті безкоштовно проводжу клуб «Медіаграмотні». Кожне заняття у нас присвячено цій чи іншій темі: як захистити свій аккаунт, як вести соцмережі, які бувають популярні шахрайські схеми в інтернеті. Що людство на даний момент придумало, пережило, як з цим впоралося, і як від цього захиститися.

Нам пощастило, компанія Google надала нам безкоштовний доступ до свого сервісу Google for Education. Зараз ця платформа називається Google Space. У кожної дитини є свій обліковий запис, який надає школа. І діти так і називають: це моя шкільна адреса. Вона передбачає, звичайно, дві частини. Перша частина – це прізвище та ім’я дитини. Друга – така довга назва, яка складається із того, що передбачено – вказувати школу, місто Чернігів і так далі. І діти для навчання та спілкування з учителями використовують цю адресу. Тобто все, що стосується навчання з використанням дистанційних технологій, відбувається виключно через ці адреси. Такі ж адреси мають вчителі, працівники школи. І також на платформі Google у нас створений сайт для дистанційної освіти.

— Як у сучасній школі справи з сексуальною освітою? Чи є якісь предмети, які доступно розповідають дітям про базові аспекти безпеки? Чи все-таки це відповідальність батьків?

— Зараз у загальноосвітніх предметах не передбачено таких тем, як раніше. Років 25 тому щось було схоже. Те, що стосується біології, анатомії. Вчитель біології на свій розсуд коментує ті питання, які у дітей виникають. А для того, щоб відповісти на всі питання, ми запрошуємо спеціалістів. Це ініціатива школи, батьків, а іноді і самих лікарів. У нас були лікарі-гінекологи, андрологи. Була лекція-зустріч окремо для дівчат, окремо для хлопців. Чесно кажучи, треба поцікавитися, що написано в програмах Нової української школи. Деякі компанії-виробники продуктів гігієни приходять .

— Тобто вони і дівчатам, і хлопцям приділяють увагу? Чи тільки дівчатам?

— Вони приділяють увагу і хлопцям, але подарунки — дівчатам. Хоча ні, і хлопцям теж. Перепрошую, було цього року онлайн-заняття, спільне навіть для хлопців і дівчат.

«НАВИЧКИ ДЛЯ ЖИТТЯ — КЕРУВАТИ ДРОНОМ»

— У нового міністра освіти є думка про скорочення предметів у школі. Що ви думаєте про це?

— Я можу сказати, що у дітей дійсно забагато предметів щодня. Можливо, треба було би на три уроки на тиждень зменшити навантаження, і це стосувалося б 5-9 класів, тобто основної школи. А от скорочення предметів було би доцільне для 10, 11 і майбутніх 12 класів, коли діти вже більше зорієнтовані за певним профілем і хотіли би вивчати більше якихось певних предметів. Бо зараз вони мають іноді 8 різних уроків на день. Потрібно тоді переглянути програми, щоб вони відповідали цьому скороченню. Загальнокультурний компонент все ж таки має залишитися.

— А які би дисципліни Ви трошки скоротила, які б додали?

— Знаєте, мені як заступнику важко говорити. Я б, можливо, в кожному предметі переглянула кількість уроків. Кількість уроків на день, кількість годин. Справа в тому, що деякі теми у дітей повторюються в різних предметах. Тобто щось вивчається на уроках біології, на основах здоров’я, і потім повторюється ще, можливо, в якомусь іншому предметі. Варто оптимізувати і за рахунок цього скоротити трошки.

— А як відносно того, що у батьків є певні нарікання, що школа не вчить того, що реально потрібно в сучасному житті? Це, наприклад, економічна грамотність, юридична грамотність.

— Знову ж таки, ми переходимо до нової програми. Це нова українська школа, яка передбачає все, що ви говорите, і це буде. Зараз ці діти в 6 класі, а в 9 класі будуть мати і основи підприємництва, і економічні знання. І я вам відкрию секрет, що на уроках захисту Вітчизни будуть навіть навчати керувати дроном. Це дуже потрібно. Можливо, навіть у наступному році вже буде.

— Ось давайте ще поговоримо про цю програму Нової української школи. Як давно її придумали, і коли вона вступає в свою силу?

— Пілотні проекти нової української школи були 7 років тому, і відповідно, по всій Україні запроваджені 6 років тому.

— А можна з ними десь ознайомитися?

— Так, звичайно, вони у відкритому доступі. Тобто якщо зайти на сайт Міністерства освіти, можна побачити і концепцію НУШ, і місію, і візію, побачити програми, які передбачають зміни, що відбувається у змісті освіти, що передбачається в обладнанні шкіл тощо. Нарешті НУШ заходить у всі школи. Звичайно, ми працюємо на базах старих шкільних приміщень, іноді із тим, що у нас є зараз, але намагаємося втілювати в життя те, що більше адаптовано до сьогодення, до потреб сучасних дітей.

«ВОНИ НАРОДИЛИСЯ В СВІТІ З ІНТЕРНЕТОМ»

— Щодо гаджетів, повальної діджиталізації, як вам працювати в епоху, коли не потрібні ні шпаргалки, ні щось таке, зайшов у Гугл – і все дізнався? Можливо, в школі є якісь шухлядки, куди здають телефони перед контрольною роботою?

— Звичайно, з появою телефонів стало важче в плані контролю, але в нас реально в класах є скриньки, куди діти викладають свої телефони, домовляючись попередньо з учителем. Іноді авторитету педагога достатньо для того, щоб телефон був схований, і контрольна робота була написана без телефону. А іноді телефони використовуємо для контрольної роботи, щоб пройти швиденьке опитування або тест за обмежений час, і дітям це дуже подобається.

В цьому кабінеті, наприклад, є і планшети, і ноутбуки, діти мають доступ на перервах до них. Вони можуть використати свій час так, як бажають. Тому що в сучасному світі без гаджетів, звичайно, нікуди. Це вже треба прийняти. І наші бабусі, дідусі, навіть наші батьки, не знали, що це таке, і жили без цього. А ці діти вже народилися в такому світі. Інтернет вже був, і гаджети були, вони не розуміють, як без них. Наша задача – це коригувати, регулювати та використовувати максимально з користю, щоб дитина побачила, що це не лише інструмент для ігор, це ще й інструмент для навчання.

І тут у мене цікавий досвід був. Я не дуже активний користувач соціальних мереж, але свого часу створила аккаунт в Інстаграм для того, щоб знати, що відбувається в класі. Я знала, що діти роблять дописи. Мені було дуже цікаво, що вони записують, що викладають.

— Ви моніторили тільки один клас чи всю паралель?

— На той момент один клас. А там оця ланцюжкова реакція. Ти бачиш одного, а далі всі підтягуються. Я була в курсі, що відбувається. Там нічого немає такого, на що треба звернути увагу, викликати батьків і так далі.

Чесно, вчитель математики не може без дошки та крейди. Якщо дитина не навчиться писати, не навчиться логічно мислити та викладати свої думки чи на папері, чи на дошці… Але паралельно з цим — використовувати гаджет, показати можливості, адже ці технології десь спрощують життя, десь спрощують навчання… Тобто безмежні можливості технологій варто використати на користь навчання.

ФІНАНСОВА ВИНАГОРОДА ЗА ЦЮ ПРАЦЮ – СКРОМНА

— Працювати педагогом — одна з найвеличніших справ. А чи може забезпечити педагог себе фінансово, щоб йти на роботу так, як треба, і думати про навчання, а не про те, де ще б підробити? Держава педагога гідно забезпечує?

— Фінансова сторона, звичайно, бажає кращого. І найважче тим, хто приходить у школу після ВНЗ, працює перші 3-7 років. Потім з’являються доплати за стаж, крім цього, є доплата за класне керівництво, за перевірку зошитів. Потім з’являються доплати за відповідну кваліфікаційну категорію, за звання.

— А якщо ми оперуємо цифрами, то одразу після універу скільки педагог отримує?

— Я думаю, що це тисяч 6, максимум 7. Це таке собі випробування. І це зараз основна проблема, чому не дуже багато молоді хочуть працювати в школі. А ось коли проходить час і є певний стаж, досвід, то фінансове забезпечення вже приємніше, значно приємніше. Звичайно, завжди хочеться більше, але зарплата педагога, скажімо так, конкурентна. І говорити про додатковий заробіток можна, але є такий жарт: коли вчитель працює на дві ставки, то відпочивати та спати йому ніколи. В принципі, треба залишити час і на родину, щоб робота не забирала 100% твого життя. Варто поєднувати.

— Можете назвати конкретніші цифри? Якщо вчитель має ставку повну, класне керівництво, стаж, скільки він отримує?

— Десь 13-14 тисяч зараз.

«ТЕМА БУЛІНГУ АГРЕСИВНО РОЗПІАРЕНА»

— Цікаво, як сучасна школа розв’язує проблеми булінгу? Чи, можливо, зараз такого нема, а є якісь розбірки після школи, клас на клас?

— Мені здається, що тема булінгу дуже агресивно розпіарена. Діти, звичайно, вчаться спілкуватися, вчаться знаходити своє місце в суспільстві. І цей момент спілкування буває різним, у дорослих теж різні ситуації виникають, але називати все булінгом неможливо, непотрібно. І якщо поруч з людиною, з дитиною маленькою є вчитель, є батьки, які знають, що відбувається в її житті, і якщо дитина говорить про проблему, то її завжди можна вирішити. А давати ось такий розголос — ну, занадто. Зараз слово булінг, як мені здається, — модне просто. Я не кажу, що проблеми немає. Проблема є, але її можна вирішити. Є маса способів для того, щоб у потрібний момент звернути на це увагу уважному педагогу, уважній мамі, уважному батьку і припинити це. Звичайно, у нас в школі над цим працює і педагог-організатор, і соціальний педагог, і психолог. І ми тримаємо це на контролі, розуміємо, що відбувається в кожному класі. Якщо виникають якісь питання, і хтось починає кричати голосно «булінг», я питаю: що таке булінг, як ти це розумієш? Ну, він мене образив. А ти що відповів? «Це булінг, я прийшов вам сказати про це».

— А що ви вважаєте булінгом? У моєму розумінні це систематичне цькування. З дитини роблять жертву. Можна когось булити за те, що він носить окуляри. Можна вигадати щось, наприклад, назвати її гімном. Казати постійно: ти гівно, ти гівно. Це ж теж буде булінг.

— Так, за визначенням булінг – це тривале цькування. І я теж так це розумію. Але питання, знову ж таки, як до цього ставитися, як це інтерпретувати, і що в цей момент роблять дорослі. Діти маленькі, якщо не можуть вирішити на своєму рівні проблему, то треба навчити їх, щоб вони піднімалися на рівень дорослих і вирішували цю проблему. А уважний дорослий має звертати увагу, що відбувається, як відбувається спілкування, що в цьому маленькому соціумі, які моделі поведінки переважають. І що ми зробили не так або зробили недостатньо.

«МЕНІ ЦІКАВО З СУЧАСНИМИ ДІТЬМИ»

— Сучасний прогресивний педагог це — …? Дайте ваше визначення.

— Прогресивний педагог – той, який любить свою роботу і мріє, і думає, що буде далі. Яким він буде педагогом за 5 років, за 10, і яка буде освіта через цей час. Який не стоїть на місці і рухається. Який розуміє сучасні потреби дітей, розуміє, чим вони цікавляться і використовує це в своїй роботі. Тобто ти маєш бути на тій самій хвилі, що і діти. Звичайно, у тебе свій досвід, свої якісь життєві моменти, але оця хвиля постійної енергії, потоку і руху вперед – запорука твого успіху як вчителя.

СУЧАСНІ ДІТИ, ЯКІ ВОНИ?

— Цікаві, розумні. Я вірю в те, що кожне наступне покоління розумніше, ніж попереднє, чесно.

— Тобто ви спростовуєте тезу, яка є в суспільстві, що діджиталізація дорівнює деградації?

— Можливо, нам пощастило насправді, але я не можу сказати так категорично. Абсолютно ні. Маса прикладів, коли ми вчимося у дітей, і особливо в тому, що стосується технологій. Так, можливо, я щось можу показати, тому що я використовую ці гаджети з практичної точки зору. І оцей постійний обмін відбувається. Я не можу сказати, що діти геть втрачають. Ні, абсолютно. Крім того, оцей рівень пізнання постійно підвищується, тому що світ не стоїть на місці і вони це бачать. Вони щодня бачать, як все змінюється. Мені дуже цікаво з сучасними дітьми. Хотіла б ще сказати, що вони у більшості свої відкриті, не закомплексовані, щирі. Тобто, щирість у них оця залишилася, і енергійність оця дитяча, нестримана енергія, яка рухає все вперед.

— Батьки. Наскільки важливу роль відіграють у тому, щоб дитина навчалася?

— Якщо батьки разом з учителями є командою, це просто три плюси зразу.

— А як встановлюється ця синергія між учнями, батьками та вчителями?

— Це спільна робота. І знайти, знову ж таки, спільну мову з батьками – це теж місія вчителя, класного керівника. Тому що насправді цього не вчать у жодному педагогічному університеті. І це десь власна інтуїція, десь педагогічний досвід, десь якісь чужі напрацювання, які ти використовуєш. І мені подобається, коли класні керівники проводять заходи для дітей і для батьків. І найбільше враження справляє на батьків, коли вони відкривають по-новому для себе дітей. Коли вони бачать, як відповідають їхні діти.

Йдеться про позакласні заходи. Коли класний керівник проводить, наприклад, на тему «цінності нашої родини» якісь опитування. Цікаво, що відповідають батьки, і що відповідають діти. Порівнюють. І потім, за домовленістю, спільні навіть роблять такі класні години для того, щоб діти з батьками теж порадилися та подивилися разом.

Крім того, дуже важливі спільні заходи, спільні поїздки, коли нам це дозволяла ситуація безпекова, відповідно. Спільні спортивні заходи, спільні туристичні походи. Це надзвичайно. Іноді перша реакція у дітей: «Ні-ні-ні, я не хочу, щоб мої батьки поїхали. І взагалі, ми можемо без батьків їхати. Будь ласка, ви з нами, і батьки хай не їдуть». Але якщо група велика, відповідно, вчитель завжди залучає батьків. І оця інша ситуація — не домашня і не шкільна — дає можливість по-іншому спілкуватися потім в родині, по-іншому спілкуватися і педагогам, і батькам. Якщо це відбулося, і якщо клас йде протягом всього навчання з першого до одинадцятого таким колективом, то вони потім продовжують спілкуватися ще і в дорослому житті — і батьки, і діти.

БЕЗ КОМАНДНОЇ РОБОТИ ОСВІТА ВТРАЧАЄ

— А які недоліки в сучасній освіті ви вбачаєте? Чи, можливо, таких немає?

— На противагу тому, про що ми щойно говорили, якщо немає оцієї командної роботи батьків і вчителів, то освіта втрачає. І ми, знову ж таки, цьому лише вчимося. І я думаю, що це щось від Радянського Союзу залишилося, така думка: дитину в школу віддали, а ви там нею займаєтеся. Коли ми починаємо залучати батьків у школу, коли ми разом показуємо, що це наша спільна справа, от тоді є результат.

— Скільки відсотків батьків долучаються до такої співпраці?

— В кожному класі по-різному. Я не можу сказати, я такої статистики не веду. Це моє власне бачення. Я просто спостерігаю, що в різних класах по-різному. Паралель на паралель не схожа. Клас на клас не схожий. Десь вдалося на ура. І я радію, що колектив склався, тому що в клас приходять різні діти з різними батьками, з різним бекграундом, як модно зараз говорити, з різним соціальним статусом. Взагалі це випадковий, скажімо так, збіг обставин, який звів людей в один колектив. І якщо вони налаштовані на те, що будуть цим колективом навчатися, якщо вони хочуть досягнути результату, тоді буде і навчання, і досвід спілкування, і цей командний дух. І важко іноді це зробити. Чесно, важко. І не завжди складається, але в середньому, я думаю, що більше, ніж 50-60% батьків долучаються.

— Чого ви б побажали дітям, вчителям та батькам?

— У такий момент хотілося б говорити, перш за все, про знання, але почну з перемоги нашої, мирного неба над головою, своєї землі під ногами. А говорячи в контексті навчання, хочу побажати жаги до знань і безмежних можливостей для того, щоб ці знання здобувати, використовувати та розуміти, наскільки знання людини дають їй крила і можливості пізнання того, що навкруги. І все це цікаво, і все достойно того, щоб ми жили та розвивалися щодня.

Спілкувалася Катерина Агієнко
Чернігівська Медіа Група

Макіяж, зачіска:
Юлія Надточій
yulia_nadtochiy
тел. 063 563-00-86