Статеве виховання і сексуальна освіта: чому відсутні у школах Чернігова

Якби ваша дитина з якоїсь причини мусила назвати свій статевий орган, яке слово вона б використала, наукове чи з вулиці? Все більше українців вважають, що базові знання на теми, пов’язані з сексом, мають бути частиною шкільної освітньої програми. Навесні цього року більше 26 тисяч людей підписало про це петицію до президента, змусивши його доручити міністерству освіти розробити таку програму. 

Але чи варто очікувати на уроки статевої освіти в чернігівських школах? І якщо так, то коли?

ВАЖЛИВІ ТЕМИ

Олена Горна, Фото з мережі Інтернет

Олена Горна, Заступниця начальника управління освіти Чернігівської міської ради, говорить, що деякі теми статевого виховання вже включені в зміст обов’язкових навчальних предметів різних років.

Наприклад, в початковій школі є предмет «Я досліджую світ», до якого включені елементи, пов’язані з гігієною та реагуванням на небезпечні ситуації на вулиці.

В середній школі елементи статевої освіти включені в предмети «Здоров’я, безпека та добробут» (5-9 класи) та «Біологія» 8-11 класи. В цих предметах, зокрема, йдеться про моральні аспекти сексуальної поведінки та будову тіла.

«Також учням пропонують факультативні курси: «Я — моє здоров’я — моє життя», «Дорослішай на здоров’я», «Повага. Любов. Секс», «Захисти себе від ВІЛ»/ «Школа проти СНІДу», «Дорослішай на здоров’я»,» – говорить Горна. Остання – це спільний проєкт МОН України та Фонду народонаселення ООН в Україні.

Існуючі шкільні програми отримують багато критики через те, що ігнорують важливі теми статевого виховання і безпеки, яка під час війни є надзвичайно важливою.

Альона Слобода, Фото із соцмереж

Чернігівська психологиня Альона Слобода вважає, що додаткові заняття з професіоналом можна вводити з 12 років, оскільки у цьому віці в дитини виникає багато запитань. На її думку, українським школам не вистачає додаткових занять, адже важливі теми залишаються без уваги.

«У підлітків є багато міфів та питань стосовно гендерних особливостей. Якби вони отримували відповіді на ці питання, було б не погано. Має бути руйнування поширених міфів, які не відповідають дійсності. З підліткового віку треба більше говорити про хвороби. Варто розмовляти й про контрацепцію, бо вже до цього віку вони багато чого знають і є дуже багато міфів та дивних упереджень дивних. Діти мають знати, що є дієвим, безпечним, а що є не дієвим, чого варто уникати» – говорить пані Альона.

Сергій Горбачов, освітній омбудсман, в недавньому інтерв’ю наголошував на тому, що навчати цим темам необхідно.

«Якби я запитав людину, чи треба вивчати правила дорожнього руху? Відповідь буде очевидною. Треба, бо це — питання безпеки. Так само треба дбати про безпеку людини — а це є найголовнішим правом людини, право на життя і здоров’я. І те, що ми маємо неприємні випадки, пов’язані зі злочинами на статевому ґрунті і захворювання, дуже часто це пов’язано з тим, що багато людей просто не знають, як себе правильно поводити», – сказав він у квітні під час національного телемарафону.

ДОСВІД ІНШИХ КРАЇН

За кордоном сексуальна освіта вже давно стала обов’язковим елементом шкільної програми.

Наприклад, у Німеччині вже з другого-четвертого класу учням пояснюють відмінності тіла хлопців та дівчат, поняття статі та гендеру, як говорити «ні» та розрізняти приємні і неприємні дотики. У восьмому класі діти дізнаються про сексуальність, методи контрацепції і попередження захворювань, які передаються статевим шляхом. Незважаючи на те, що німецькі діти не соромляться говорити про секс, є можливість анонімно поставити запитання вчителю. У Німеччині батьки можуть знати, що саме вивчають діти на уроках сексуальної освіти. Завдяки статевому вихованню, за останні 20 років кількість ранніх вагітностей у країні знизилася вдвічі.

Шведи більшість знань про статеве життя здобувають саме у школі. Перші розмови про сексуальність батьки проводять у 3-5 років. Статеве виховання переважно у 5-9 класах направлене на те, щоб учні вільно висловлювалися про секс та розуміли свої почуття. При формуванні програми залучають батьків, викладачів, учнів медпрацівників, представників громадських організацій. Молодші класи вивчають в основному про статеве дозрівання, старші – хвороби, які передаються статевим шляхом, найстарші – стосунки.

У Нідерландах статеве виховання розпочинається ще в початкових класах. Завдяки цьому, країна має низький рівень інфікування ВІЛ та найнижчий показник ранніх вагітностей у Європі, а саме 3,2 та тисячу дівчат. Окрім того, що учням розповідають про контрацепцію, її ще й роблять доступною. Наприклад, презервативи можна придбати у спеціальних автоматах, а протизаплідні засоби відпускають безкоштовно та без рецепту всім дівчатам до 21 року.

У Великій Британії підхід до сексуальної освіти вперше за 20 років вирішили переглянути після виходу популярного серіалу «Sex Education». Міністерство освіти рекомендувало додати заняття початковій школі та удосконалити для середньої. Тож тепер початківців навчають цифровій безпеці та застерігають від небезпек секстингу (пересилання особистих фото та інтимної переписки) з незнайомцями та знайомств в Інтернеті. Окрім цього, почали більше говорити про домашнє насильство, сексуальну експлуатацію, взаємозв’язок проблеми сексуальності та психічного здоров’я. У новій програмі був пункт про толерантність та ЛГБТ-спільноту, але ці теми тимчасово припинили обговорювати на заняттях.

У НАС НЕМАЄ ФАХІВЦІВ ДЛЯ ВИКЛАДАННЯ ТЕМ СЕКСУАЛЬНОЇ ОСВІТИ

Олена Горна говорить, що МОН вивчав досвід інших країн і розуміє, що «курси з питань комплексної сексуальної освіти дають змогу сформувати у підлітків відповідальне ставлення до збереження репродуктивного здоров’я, а це допомагає юнакам і дівчатам повністю реалізувати життєвий потенціал, уберегтися від помилок, мати в майбутньому здорове потомство».

Але в Україні таких програм поки очікувати не варто: бракує як сучасних матеріалів для навчання, так і викладачів.

«Для реалізації програм статевого виховання потрібна підготовка педагогів, розроблення сучасних навчальних і методичних матеріалів, а також інформаційна підтримка на рівні громади, ЗМІ, суспільства» – говорить вона.

Про важливість підготовлених педагогів зазначає і Альона Слобода. Психологиня говорить:

«Професіонали розуміють особливості віку, як повернути розмову в правильне русло, яким питанням приділити більше уваги. Також має бути довіра, бо коли батьки соромляться та ніяковіють, то дитина вже не звертається до них з такими запитаннями. Має бути спеціаліст, який спокійно та впевнено відповість на питання і не даватиме посил, що цього питати не можна».

ЩО Ж РОБИТИ БАТЬКАМ?

Чернігівська психологиня Альона Слобода говорить, що треба брати ініціативу у власні руки.

«Діти мають отримувати інформацію із безпечних джерел. Її мають в необхідному обсязі та на відповідний вік надавати кваліфіковані спеціалісти, які зможуть відповісти на всі запитання, а не прості вчителі, – говорить вона – Наразі діти йдуть зі своїми питаннями в компанії чи в Інтернет, і це не є безпечно, адже не контролюється подача інформації».

Психологиня рекомендує шукати книги про статеве виховання, їх вибір доволі широкий на різний вік.

Слобода радить при виборі звертати увагу на те, ким рекомендований посібник та чи брали участь у його розробці психологи. Не варто обирати книги, подача інформації в яких неприємно вражає чи лякає самих батьків. І обов’язково звертати увагу на вікові обмеження, вказані на книзі. Серед популярних книг на тему статевого виховання є такі посібники:

• Анна Герцог «Не в капусті й не лелека» (6-8 років)
• Ліз Флейвел «Книга Про «це» в цифрах. Цікаво про секс і дорослішання» (9-12 років)
• Жаклін Кан-Натан, Жан Коен, Крістіан Верду «Енциклопедія статевого життя» (10-13 років)
• Джеррі Бейлі «Моє тіло змінюється: Все, що хочуть знати підлітки і про що соромляться говорити батьки» (11-16 років)
• Фредерік Корр-Монтаґю «Хлопці/Дівчата. Як усе влаштовано. Посібник з виживання для підлітків» (13-16 років)

Валентина Гавриленко
Чернігівська Медіа Група