«Стіни пологового будинку хиталися, але вже варіантів не було – почату справу потрібно було довести до кінця.»

Діти, які з′явилися на світ під час війни, ще з народження вважаються героями. Тож як працював пологовий будинок, як відбувався процес пологів та багато іншого ми дізналися з розмови з медичним директором КНП «Пологовий будинок» Чернігівської міської ради Галиною Леник.

Якими були ваші перші дії, коли розпочалась війна? Як працівники пологового будинку відреагували на початок бойових дій?

− Мені зателефонував черговий лікар, який 24 лютого був на чергуванні, мовляв, за на вулиці чути постріли. Я звичайно спершу не повірила, хоча й була інформація, що російські війська на кордоні, та я просто не могла повірити, що таке можливо. Але потім сама підійшла до вікна та почула вибухи, тому зібралась і поїхала. Тож протягом години, і я, і наш генеральний директор вже були на роботі. Наш черговий персонал отримав завдання перевести жінок у бомбосховище. Ніхто не панікував, всі були налаштовані рішуче.

Де приймали пологи під час обстрілів? Що надавало наснаги для праці у такий важкий час?

− Як відомо, сам пологовий будинок п′ятиповерховий, тому коли почались активні бойові дії, чотири поверхи були закриті. І відповідно пологове відділення, відділення анестезіології та дитяче відділення з ліжками інтенсивної терапії для новонароджених були переміщені на перший поверх, а також у бомбосховище. Під час обстрілів жінки народжували у бомбосховищі, де були кімнати оснащені всім необхідним для пологів, а коли було трошки спокійніше – народжували на першому поверсі. І лікарі, і майбутні матусі були сконцентровані, тому народжували дуже компактно та активно. Всі розуміли, тому ніхто не вдавався до паніки.

Як проходив процес пологів, коли зникло світло? Чи були важкі випадки?

− За час війни у нас пройшло 137 пологів. Також народилося дві трійні та дві двійні. Ускладнень під час пологів та післяпологового періоду, дякуючи Богу, не було. Але коли зникло світло та опалення були складні часи. Завдяки нашому генеральному директору та волонтерам ми мали генератори, тобто світло частково у нас було. А також ми користувалися налобними ліхтариками, які ми використовували і під час пологів, і під час операцій.

Чи була історія, яка особисто вас сильно вразила?

− Звісно була. Ми працювали в операційній разом із моєю завідувачкою, яка всю війну також була у пологовому будинку, робили кесарів розтин на першому поверсі. Було наче спокійно, ніхто ж не міг передбачити, коли все почнеться, тому прийняли жінку, провели знеболення та почали операцію. У цей час почалися активні обстріли. Стіни пологового будинку хиталися, але вже варіантів не було – почату справу потрібно було довести до кінця. Ми вилучали дитинку, подивилися один на одну та тихенько сказали: «Аби тільки дитинку живою віддати, та хоч би жінка залишилася жива, а з нами як буде, так і буде.». Але Янгол-охоронець зберіг всю операційну бригаду. Усе обійшлось без ускладнень.

Яка була процедура прийому до пологового під час бойових дій? Чи можна було у цей час стати на облік по вагітності?

− Під час бойових дій на пологи жінки потрапляли без проблем. Ми працювали у режимі 24/7 і до війни, бо пологи – це таке явище, яке неможливо зупинити жодними війнами. Жіноча консультація працювала планово кожного дня, окрім вихідних, з 09:00 до 13:00. Але не працювала вся електронна система, тому всі дані були на паперових носіях.

Якою була процедура виписки? Чи була можливість залишитися у пологовому більше потрібного терміну?

− Під час війни жіночок, яким було куди повернутися, виписували через добу після звичайних пологів, а після кесаревого розтину – через дві доби. Жителі області, які знаходились у пологовому до початку війни і тут народили, мали змогу жити при пологовому будинку доти, поки їх не заберуть родичі.

Чи вистачало медикаментів та антисептичних засобів, аби дотримуватися стерильності?

− За час війни санітарно-епідеміологічний режим не був порушений жодного разу. Ми проводимо розрахунки на рік, тому маємо всі необхідні матеріали. Але волонтери також приїздили, допомагали як медикаментами, так і продуктами.

Чи увесь штат залишивсь працювати? Можливо хтось виїхав?

− Частина лікарів виїхала, залишились ті, хто хотів працювати та вірив у нашу перемогу. Тому працювали віддано, не давали розслаблятися жінкам і в тонусі тримали один одного. Тільки завдяки цьому ми змогли сконцентруватися та мобілізуватися, аби надати дійсно якісну допомогу кожній жінці.