Ґудзики з будинку розпусти і таємні ґудзики. Чернігівець Валентин Іванець зібрав унікальну колекцію

А які ґудзики на вашому одязі прямо зараз? Спробуйте дати відповідь на це запитання, не дивлячись на них. А що, власне, можна сказати про вас відповідно до їх форми, надпису та зображення? Хіба що фірму або виробника, який і випустив ту чи іншу одежину. Проте так було не завжди. Ще на початку минулого століття, подивившись на ґудзики тієї чи іншої людини, можна було без помилок визначити точне місце її роботи, служби, дворянський титул або ж захоплення. Звичайно, що все це йшло у комплекті з мундиром, однак саме ґудзики були тим маркером, який говорив про їхнього носія чи не найбільше.

Чернігівський колекціонер і краєзнавець Валентин Іванець збирає ґудзики не один десяток років. Про кожен з них він може розповісти окрему історію – як давно жила людина, що носила їх на своїй формі, її соціальний статус та інколи навіть точне місце роботи і посаду.

Герб Чернігівської губернії на джинсах

Загалом, у сфері інтересів Валентина Іванця не тільки ґудзики. Він збирає, так би мовити, усе, що так чи інакше пов’язане з Чернігівщиною. Тож не дивно, що й більшість ґудзиків також родом із наших країв. Окремо серед них виділяються ті, на яких зображено герб міста або ж герб губернії. Такі, як правило, носили представники місцевої влади. Деякі з ґудзиків, потрапили до колекції Валентина Іванця випадково. Працюючи в системі енергетики він чимало мандрував по області. Відповідно, спілкувався з багатьма людьми, краєзнавцями і колекціонерами. Часто мінявся, але нерідко й дарував цікаві експонати місцевим музеям.

Як будь-який шлях починається з одного кроку, так і одна колекція починається з першого предмета.

– Я собираю все, что касается Чернигова. Пуговицы меня интересовали всегда, но их коллекционирование началось с одного случая. Однажды мы делали монтаж, и я, как инженер-электрик, устанавливал кабеля. Подходит оператор заправки, я смотрю, а у него на джинсах пуговичка с гербом Чернигова. Говорю: «Иди сюда, срезай. Что ты за нее хочешь?» – «Магазин напротив». – «Хорошо, вот бери деньги, но только пуговицу давай сюда». – «Нет, сначала в магазин, а то что, я буду штаны руками держать?» С этого и началось собирание пуговиц города Чернигова, – розповів Валентин Іванець.

За словами колекціонера, одне з найслабших місць ґудзиків – вушка. Із плином часу вони часто відламуються, тому приблизно третина його колекції нині перебуває на реставрації.

Кожен власний ґудзик мав

Перші чернігівські ґудзики були пласкими, а зображення на них карбованими. Потім стали випуклими з об’ємним зображенням. На них зображали орла з хрестом у лапах. Ґудзики з гербами губернії та міста відрізнялися між собою – орли дивилися у різний бік і тримали хреста в різних лапах. Відповідно, їх носили представники місцевої управи. Ранг службовця можна було відрізнити за формою та навіть кольором ґудзика.

Урядовці імператорського кабінету міністрів, банків, міністерств носили окремі ґудзики. На перших зображалися вензелі з логотипом самого імператора. Наприклад, перша літера імені імператора і латинська цифра. Якщо мова була про Александра Первого, то, відповідно, на ґудзику був напис: «А І» Залежно від рангів, вони могли бути позолочені, посріблені або ж бронзові.

Окремі ґудзики мали лісівники, поштарі, пожежники, залізничники та інженери. До слова, зображення коливалося в залежності від спеціалізації останніх. Тобто в якомусь сенсі за ґудзиками можна було судити про освіту та професію людини.

– Кто работал в юстиции, имел пуговицы своей формы. Вокруг изображенной колонны – ободок. Но вот в тюремном ведомстве юстиции на пуговицах нет ободка. По такой, вроде бы незначительной, детали, можно было различить, где конкретно работал человек, – розповів Валентин Іванець.

Існувала й окрема система закладів, працівники яких мали на ґудзиках імператорську корону: ті, над якими шефствували члени імператорської родини. При цьому це могли бути як дитячі будинки, так і лікарні.

Студенти і таємні товариства

За ґудзиками можна було відрізнити й викладачів і студентів певних навчальних закладів. Кожне училище, гімназія або ж кадетський корпус мали власні, фірмові ґудзики. Це, як би зараз, побачивши ґудзики на формі людини, ви могли одразу зрозуміти, де саме вона навчається – у Чернігівській політехніці або ж у Колегіумі.

Мали свої ґудзики і члени різноманітних таємних товариств. Щоправда, носили їх не напоказ.

– Например, пуговица с изображением Мальтийского креста. Их носили дворяне, которые, соответсвенно, состояли в Мальтийском обществе. Их носили на сюртуках, на пиджаках, но никогда не надевали снаружи. То есть только на внутренней одежде, которую посторонние увидеть не могли, – розповів Валентин Іванець.

А от королівська корона на ґудзику беззастережно свідчила, що перед вами дворянин. При цьому кількість зубців на ній говорила про конкретний титул. Так би мовити, звичайні дворяни мали по п’ять. Більше – графи та князі.

Їх піддані також мали подібні ґудзики, але бронзові, тоді як титуловані особи носили позолочені.

Своєрідною цікавинкою в колекції Валентина Іванця є два ґудзики з французького публічного будинку. На першому можна побачити оголену жінку в античному стилі. Такі носили ті, хто стояв на вході до будинку, – швейцари. А от уже працівники, які, так би мовити, несли службу всередині, мали на ґудзиках набагато відвертіші сюжети.

Служили два товариші

Окрема частина колекції – ґудзики з цифрами. Їх носили військові, а кожна цифра, відповідно, була номером полку, де і служила людина. Позолочені, як водиться, носили офіцери, а звичайні – рядові солдати. Якщо на ґудзику була лише цифра – полк піхотний, якщо дві гармати – артилерійський, а якщо граната з підпаленим запалом – гренадерський полк.

Протягом своєї історії ґудзики пройшло досить-таки тривалу еволюцію. Перші з низ робили з кісток тварин. На якомусь етапі замість ґудзиків людям слугували фібули – застібки, віддалено схожі на сучасні булавки. За їхньою формою та вишуканістю також можна було судити про статус людини, ну і, звичайно ж, про час, коли вони були виготовлені.

Своєрідного розквіту культура ґудзиків зазнала 100–200 років тому. Певний час вона трималася і в часи Радянського Союзу. Власне, аж поки форма не залишилася атрибутом лише тих, хто так чи інакше пов’язаний із силовими структурами. Проте жодної мови про колишнє розмаїття і бути не може.

Одна з причин занепаду цієї культури – задоволення виявилося занадто дорогим. Ще у ХІХ столітті деякі імператори намагалися здешевити їхнє виробництво. Ті періоди ознаменувалися ґудзиками з олова. На певний час зникали з них і конкретні зображення. Однак, зрештою, до красивих фірмових ґудзиків поверталися знову. Нині лише одиниці знають, що можуть означати ті або інші знаки на старовинних ґудзиках. А от ґудзики сучасної людини вже нічого не можуть про неї розповісти.