[ad_1]
Коли ми думаємо про важливе або мріємо, то зазвичай дивимось у небо. Зіркове небо – то особливе поле для натхнення та пошуків сенсу буття. Ви можете уявити, що знання про зірки і планети здатні розповісти про майбутнє кожної людини та країни? Звучить як магія із казкового всесвіту, але це все лише математичні розрахунки. Астролог Ірина Каліновська розповідає, як прийшла у професію, як і скільки ще триватиме війна та коли може закінчитися. А також про будні чернігівських блогерів, гроші, хейт та складних людей.
ШЛЯХ ДО ЗІРОК
– Як давно ти займаєшся астрологією і взагалі чому? Це ж несерйозно.
– Ну так. Здається, що я мала прокинутись і зрозуміти, що мені бути астрологом. Взагалі зараз підрахувала – десятий рік займаюсь цим. З навчанням, з практикою вже десятий рік, сама в шоці. Зрозуміла: хай бог милує, як швидко плине час. Вісім років практики і десять взагалі.
— Чому ти обрала для себе цю нішу? Коли в тебе з’явився інтерес до такої специфічної сфери. На той час, десять років тому назад, астрологія – це взагалі було щось таке…
— Знаєш, почалось насправді дуже банально. Я була на роздоріжжі, не знала, що робити, що далі вирішити з професією, якимись особистими питаннями. І я вирішила, власне кажучи, просто піти на консультацію, і от так воно й почалось. Тому що я пішла і була неймовірно вражена: як так може бути, коли людина мене бачить вперше і буквально поклала на лопатки. Всю підноготну про мене розказала. Те, що я розуміла, було таким прямо особистим, і ніхто не міг про те знати. Була вражена, і, власне кажучи, мені дуже-дуже кортіло буквально в тому розібратися: як воно працює, що воно таке? І я пішла навчатися. Я обрала академію, пішла навчатися чотири роки навчалася, їздила в Київ, ще потім два роки на майстер-класи. До того дуже-дуже цим цікавилась, вже знала все про місячний цикл, місячні дні, про знаки зодіаку, штурмувала всю літературу, яку тільки можна було знайти.
— Давай пояснимо нашим глядачам: от щоб тобі допомогти людині, вирішити її питання, що тобі треба знати? Тільки дату народження, і все?
— Дату народження, час народження і місце народження, три ключові пункти.
— І за допомогою цих трьох пунктів ти можеш сказати щось конкретне про людину?
— Якщо чесно, майже все. Взагалі астрологія допомагає тим, що вона дуже різномасштабна і різнофакторна. Я отримала диплом і практикую наразі натальну астрологію. Це про людей, про їхні долі, про більш буденне наше життя, і в цьому я профі. Бо не можна бути майстром на всі руки і робити прямо все. Так не працює тут.
— А наскільки ти етична у своїх прогнозах? Ну, наприклад, якщо ти по натальній карті бачиш, що у людини там ну просто жоп… в найближчі десять років? Ти скажеш їй, що треба перетерпіти? Чи як?
— Дуже класне питання. Такого ще не було.
— Де той етичний момент? І коли ти розумієш, що можна сказати цій людині, а що не можна?
— Дивись, я тобі так скажу. Десь років п’ять тому я була неймовірно етична і дуже намагалась тут згладити, там трошки, щоб не дуже розчарувати… І це зі мною зробило дуже погану службу, тому що, просто коли траплявся вже якийсь звіздєц, претензії були до мене. Типу: «Слухай, воно он так програлось, накалилось, а ти не дуже попередила про це». І я цю практику зупинила і перейшла на доволі реалістичні прогнози. Тобто якщо я бачу, що біда, я прямо так людині й кажу, що в цей період просто біда, тримайся, буде або боляче, або якось так…
І знаєш, це стало працювати краще, тому що потім пішов фідбек. Люди мені писали: «Якби не ти…» Це визвало те, що люди почали плакати у мене на консультаціях, і це мене трошки теж спочатку бентежило. Знаєш, я не завжди розуміла, хочеться обійняти людину, якось допомогти. Це було таким важкуватим для мене моментом, але з часом до всього адаптуєшся і звикаєш. І люди писали. Що якби я не знав, що буде отак, а воно, наприклад, ще трошки було гірше, то я би просто поїхав дахом, зійшов би там з розуму. Бо я ж розуміла, що звичайній людині витримати такий наплив, біда за бідою або якісь особисті дуже важенні, були й розлучення, таке, ну просто я дивлюсь і розумію: «Господи! Дай тобі, Боже, сил!»
Бо здається, що людину це просто зламає. Це неетично, астролог не може сказати, скільки вам жити, це неправильно. Є етика, у нас був цілий курс астрологічної етики: де ти оце можеш собі дозволити, оце не можеш собі дозволити. Наприклад, нормальний професійний астролог не може собі дозволити гівняти колег або казати, що вони сякі-такі чи щось інше. Ну, я знаю, що у нас це практикують на раз-два і дуже аж бігом. Це не можна, це не працює.
— Ну, гівняти колег у кожній сфері є…
— Я розумію, але мені здається, що в астрологічній це якось ще більш неетично.
— А де межа між етикою та правдою? Ось, наприклад, я приходжу до тебе з якимось конкретним питанням, типу я хочу працювати в якійсь ніші. А ти дивишся по планетах і розумієш, що це не моє.
— Так і скажу. Запропоную якусь альтернативу. Часто в моїй практиці буває так, що людина не хоче в це вірити, хоче собі доказати, що ось я зроблю не так, як ти сказала, я тепер знаю і я можу на це вплинути, наприклад. І я розумію цей посил, я сама така була, я чотири роки навчалась, і мені здавалось, що в якийсь час я навчалась тільки для того, щоб знайти те, щоб сказати: «Не працює все це!» Я сама така, я завжди йду від зворотного: проти системи, мені треба всі міфи розвінчати. Коли вже моя астрологія мене поставила на коліна, і коли я втратила всі ці аргументи йти супротив і прийняла це для себе, я розумію: так, я чотири роки до того йшла.
— Ти працюєш з усіма клієнтами?
— Ні, я маю за собою право відмовляти.
— Без причин?
— Без причин.
— Тобто: «Я з вами не працюю»?
— Так.
— А як ти для себе це вирішуєш? Дивишся по карті, чи мудак?
— Дивлюся на карту, звичайно. Ну не те щоби мудак, звичайно, я такими критеріями не мислю і не ділю людей, але є реально проблемні люди, коли ти розумієш, що ти більше часу витратиш на те, щоб доводити щось або занадто розжовувати, роз’яснювати. Ти витратиш стільки енергії, скільки воно не вартує.
— Тобто ти ще витрачаєш час, щоб вирішити, працювати з людиною чи ні?
— Ні, зараз я вже не витрачаю час, зараз вже це доволі автоматично. Взагалі, якщо чесно, так щоб от згадати, коли востаннє я відмовляла… це кілька років тому, через те що я знала через спільних знайомих про цю людину, що їй це потрібно, щоб робити недобре.
— Ти готуєшся до консультацій, а потім зустрічаєшся?
— Звичайно, заздалегідь.
— Скільки часу тобі потрібно, щоб підготуватись?
— По-різному. Мені потрібна тиша, щоб я могла зосередитись, щоб мене ніщо не відволікало, і от тоді я працюю. Якщо я маю там свої три-чотири години, то в принципі мені вистачає на одне замовлення, щоб розібрати одне питання.
— Ти прораховуєш, це більш математична робота?
— Звичайно, це тільки математична робота. Це робота, де на один процент лишається доля на твою фантазію, красномовність й інше, бо ти ж не можеш сказати те, чого нема, або вигадати це. Що є, то є. Що ти вирахував, що є в людини, нема де розійтись, дофантазувати. Це не так працює, на жаль. Це суто формули, суто технічні знання.
ПРО ВІЙНУ ТА УКРАЇНУ
— Давай поговоримо про болючі питання сьогодення. Що кажуть зірки? Коли закінчиться війна?
— Доволі нелегке питання. Я робила акцент на тому, що я не займалась астрологією країн так прискіпливо, як своєю особистою натальною, тому, звісно, не можу зробити більш масштабний прогноз із приводу війни. Я розуміла, що це щось воєнне, щось жахливе, але наскільки воно масштабне – мені не вистачило досвіду, бо, звісно, якби я працювала з країнами і відстежувала війни за весь час і побачила схожі комбінації, я б знала, до чого вони приводять. Бо воно все циклічне, все повторюється, і це такі теми, де воно не раптом, не якось, а все дуже чітко й зрозуміло.
Зараз Україна проходить трансформаційний астрологічний період виходу з руйнації в люди, типу такого. Коли такий період проходить людина, її нібе через м’ясорубку прокручує. В житті все або коту під хвіст, або людина має пройти досвід втрати близької людини, це найгірше. І коли це програється на фоні країни, ми всі бачимо, який це болючий досвід. І що стосується війни, я вважаю, що так або інакше до весни 2023 року ми ще в цьому егрегорі воєнних дій знаходимось. Так, вони вже можуть бути не такі фатальні, трагічні, але я думаю, що будемо ми ще дізнаватися з цими окупаціями про страшнючі речі, і це зрозуміло. Не треба бути астрологом, щоб це усвідомити.
— Тобто до весни.
— До весни 2023 року. Далі я думаю, що це буде якась все-таки угода, якесь спускання ситуації на гальмах, от так це буде відбуватися. Я знаю, що тобі дуже цікаво дізнатися щодо деокупації Криму, що це дуже наболіле питання. Але цього зараз не буде з моїх вирахувань. Я вважаю, зараз у нас іде кльовий період, коли транзитне сонечко знаходиться в натальній карті України в 10–11 домі. Справді, ми це зараз бачимо, що успіхи – це ще не перемога й близько, але це вже успіхи, це суспільний підйом, радість, досягнення. Це от так воно йде, але ж воно циклічне, і буде спад, буде період, коли десь приблизно з 15 жовтня по 15 листопада буде важкий період. Я думаю, що ми стикнемось із інфраструктурними якимось бідами обов’язково, це не минеться, тому що це якраз до опалювального сезону ближче, і треба буде нам знову гуртуватися, щоб ми могли трошечки видихнути і вже почати ті завали розбирати заново, це десь весна 2023 року.
— То що, ми Крим не повернем?
— Питання дуже спірне. Я вважаю, що повернемо, але вже іншим, дипломатичним шляхом, не воєнним. От так воно мені вираховується.
— А в який час?
— Це буде приблизно в період з 2023 по 2025 рік. Ці питання не вирішуються на колінці – швиденько порішали, і всьо, ні. Як я це бачу: це буде вплив усього світу під тиском багатьох країн, це буде вимушено, вистраждано. Це не акт доброї волі, як вони зараз кажуть.
— А що стосовно поки що окупованих територій? Донецьк, Луганськ, Херсон…
— Я вважаю, що зараз буде так. Території деокупації, на які ЗСУ зможуть вийти до 10–15 жовтня, – це буде кінцева зупинка того, до чого наразі ми можемо дійти. От де ця лінія зупиниться… Я думаю, ще може бути. Ми маємо зараз три потужних тижні для цього. І Запоріжжя, і Херсонська область у тому числі, і частина Луганської, Донецької. Ну тобто дуже-дуже вже близько максимально до 24-го числа, майже в нуль. Але ж якою ціною, це можна здуріти. Навіть уявити неможливо ті масштаби, бо у нас теж дуже великі втрати. Просто я ж дивлюсь, коли влітку особливо йшли такі транзити, що ти розумієш, що тобі болить. Воно не є в публічному доступі, бо я розумію, що це війна і це нормально, але мені боліло, бо це було важко. Досить відкрити просто фейсбук, і ти гортаєш, а в кожного третього той, той, цей помер, свічки, і це біда.
— Що чекає на Україну в майбутньому?
— Ми всі маємо зробити правильні висновки, і тоді нас перестануть, як те кошеня, жмакати. Якщо ми зрозуміємо, що росія нам не друг, що ми ніколи не маємо ні товаришувати, ні підтримувати бізнес, взагалі ми маємо просто відокремитись, бо ми різні, бо чим ближче до цього ми підійдемо, тим швидше і краще ми оклигаємо, то на Україну чекає – от я хочу в це вірити, я бачу це – просто величне майбутнє. Ми можемо стати – у мене, он глянь, мурахи, тому що, коли в мене йдуть мурахи, це завжди в десяточку, – ми можемо стати величною країною!
Ми можемо стати першими в Європі, першою армією Європи. У нас дуже потужні можливості. Я розумію, що війна – це дуже погано, але коли ти астролог, ти маєш дивитись на будь-яку ситуацію, якою б вона не була бідовою. Ти вчишся на практиці дивитися через кілька призм, не однобоко, типу «Він козел», а ти дивишся, що не такий вже й козел, ну це так, банально висловлюючись.
Так само й з Україною. Ця війна нам була з кармічної точки зору потрібна, бо потрібно згадати, що ми нація, була потрібна якась згуртованість. От ми с тобою за мову розмовляли. Чому це так у нас було не на часі або так було розслаблено? І от чим швидше ми зрозуміємо чому, чим швидше ми напалмом випалим те ОПЗЖ чи всіх тих колаборантів, той бізнес у Ліпецьку або ще десь, ці фабрики чи ще щось, тим швидше ми будемо прогресувати в плані розвитку своєї країни.
— Це твоя радикальна думка чи астрологічна? Стосовно того, що ніяких контактів з рашою?
— Астрологічна. Ми різні, ми неймовірно різні, ми ніколи не були братерськими, ми тупо просто радикально різні люди. І чим більше ми намагалися отак во, тим більше ми зараз вигрібаємо, от саме за це.
ПРО БЛОГЕРСТВО
— Коли і нащо ти вирішила бути блогером?
— Це так не було, що я прямо вирішила бути блогером. Всі є в інстаграмі, ну і я є. Я дуже довгий час не позиціонувала себе як блогер через те, що навіть жартувала, що я горе-блогер. Я дивилась на блогерів, розуміла, що це в них є професія, тому що в них є якісь контент-плани, це було якесь типу «ШО?» Для мене це було як натхнення – писала, вийшов пост. Щоб робити якісь сторіз із контент-планом, це взагалі було щось незрозуміле. Тому я жартувала, що я горе-блогер, бо я сьогодні є, далі на три дні пропала, бо я там зайнята, ну й пофіг, я ж не повинна це робити, це не професія.
Зараз воно вже дійсно трохи змінилось, бо ти розумієш, що це зараз мейнстрим, це зараз те, чим ми живемо. Нема бізнесу зараз або людини, яка хоче себе якось позиціонувати без соцмереж, типу тебе й не існує.
— Можна вести експертний блог, бути просто блогером, можна комбінувати формати, вміщуючи і особисте, і експертне. Ти вибрала комбінувати формати. Чи не заважає це тобі в професійному плані – розповідати про своє особисте життя, про дітей, де ти купуєш труси, в кінці кінців?
— Мабуть, спершу був такий невеликий дисонанс між тим, і я навіть спробувала, у мене була спроба це розрізнити. Я зробила окремий акаунт з окремим, більш поглибленим знанням астрології, там були тільки астрологічні пости, сторіз, і там взагалі зовсім не було нічого особистого. Там, здається, навіть селфі ніяких не було, тобто просто фоточки й інформація. І я через якийсь час зрозуміла, що воно наче не те щоб якесь бездушне, але в ньому все одно не вистачає чогось такого людяного.
— Наскільки це допомагає тобі у кар‘єрі? Бути такою відвертою зі своєю аудиторією?
— Знаєш, допомагає. Це моя суб’єктивна точка зору. Мені здається, що допомагає, тому що зараз астрологія все-таки ще не у всіх така вже буденна річ, і я розумію, що має бути довіра між нами. Ти розумієш, людина приходить і мені довіряє найболючіше, найпотаємніше.
— Опиши себе в трьох словах.
— Описати себе в трьох словах? Людяна, любляча, душа.
— Чернігівське блогерство. Давай про рекламу. Скільки грошей тобі приносить реклама, можеш сказати приблизно?
— Це нецікава тема, тому що це такі мізерні цифри, що… Ну, знаєш, скільки приносить реклама. Вона майже вся по бартеру, вона майже вся за послуги або продукцію, наприклад. Це дев’яносто відсотків. І ту, що за гроші, я навіть це не вважаю ані заробітком, ані доходною якоюсь частиною, тому що це три – п’ять тисяч гривень, це максимальне замовлення.
— Можливо, у тебе низький прайс чи це загальноблогерський тренд?
— Знаєш, це тому, що я довгий час не розглядала серйозно цю нішу, тому що якось моя помічниця мені казала: «Чому ти це не робиш? Це треба робити». А мені, якщо чесно, це здавалось якось непрофесійно. Ну нащо? Я ж астролог, у мене є купа роботи. Я не знаю чому, нащо. Я не вмію це професійно робити – чого я буду туди лізти? А тоді якось потрошку пішло-пішло. Раз – якесь замовлення, два – якесь замовлення, і воно так теж поїхало потрошку, і я так втягнулась, мені почало подобатись, мені захотілось робити рекламу, класну, з історією, з якимось таким особистим впливом, типу кльово просто робити. Я сама по собі перфекціоніст, я терпіти не можу робити щось на пів шишечки, мені треба, щоб або ти робиш, або не робиш. І так само і з рекламою. Мені захотілось робити її класно, ми почали робити це з оператором. Наприклад, коли ти береш рекламу якоїсь процедури, косметолога і знімаєш там, і всьо… відверто, мене це бісить.
— Тобто тебе бісять колеги-блогери?
— Не колеги-блогери, а не дуже професійний до того підхід. Така моя позиція. Я вважаю, що коли ти береш за це гроші, коли це не просто за послугу, то, блін, відпрацюй. Я приходжу зі своїм оператором, який знімає це і так, і по-іншому, монтує це прикольно, ну от така історія з рекламою. Це взагалі зараз, мабуть, на жаль, займає меншу частину мого блогерства або роботи. Хоча мені хочеться цей напрямок розвивати, тому що я розумію, що в Чернігові він недорозвинений. Його є куди ще розвивати і вдосконалювати. Тому звертайтесь за рекламою, я роблю круто.
— На яких чернігівських блогерів ти підписана і яких ти вважаєш блогерами?
— Садовський Макс, я на нього підписана, вважаю, що він блогер, давно працює на те. Іра Бринза, оце ти мені прямо на засолочку питання поставила. Не знаю, кого ще дивлюсь. Я дивлюся часто і не всіх навіть знаю, як звати.
— Інстаграм і хейт. Скільки хейту тобі прилітає, як ти його опрацьовуєш і, загалом, чи відчуваєш біль, роздратування?
— Трошки стало прилітати. Ну дивись, який біль може бути. Біль від хейту може бути, коли тобі самому щось болить. Тоді людина попадає в щось, де тобі, у твій особистий пластир, і ти тоді відчуваєш біль. Такого в мене нема. А от іноді буває роздратування. Зараз я вже до того стала більш толерантна, тому що я розумію, що хейт і таку всяку гидоту пишуть ті люди, яким самим болить. Від гарного життя або від щасливого самопозиціонування мені на голову ніколи не впаде зайти до людини, щось гівняне там написати.
Та навіть якщо тобі не подобається, ти прийшов на чужу сторінку, це особистий якийсь простір, тебе ніхто не питав, сиди собі зі своїми міркуваннями. А прийти, висрати і піти – це така сублімація свого гівна. Реагую інколи з посмішкою, якщо, звичайно, воно вже прилітає мені близько вечора, коли я вже втомлена після роботи, то можу там трошки розстроїтись. Знову ж-таки через те, що я розумію, що деградуємо. Замість того, щоб робити щось добре, десь комусь посміхнутись, допомогти, змотивувати, порадіти за когось, це такий крутий скіл взагалі… Ну, чесно сказати, я дуже багато працювала над собою. Може, через те воно мене не займає. Плюс, знаєш, у мене ще не так багато хейту, який обособлений. Зараз він весь анонімний, через анонімні якісь там питаннячка.
— Тобто хейт тільки анонімний? З особистих сторінок тобі Маша Пупкіна не пише?
— Було кілька разів, але я розумію: ну що вона мені там написала? Ти тупа, ти некрасива, ще там щось. Ти заходиш –а в неї в профілі щаслива мама двох дітей. Ну, блін, ясно все. Ну що на неї злитись, якщо вона щаслива мама двох прекрасних вундеркіндів? Я всім рекомендую так реагувати, бо треба завжди розуміти: щаслива людина не робить хейту. Це просто така опція.
— У чому ти бачиш свою особисту місію в цьому житті?
— Здається, в тому, щоб бути корисною. В тому, щоб чимось, чим я можу, ще комусь полегшити або допомогти в житті. Якщо от прямо брати якось масштабно. Кілька разів у мене було бажання піти з професії. Буває таке, що відчуваєш, що не маєш сил. І я писала тоді одному зі своїх учителів, що думаю зав’язати взагалі з цим усім. Так себе налаштувала вже. На що мені він відповів: «Якщо ти обрала таку професію, то не тобі вирішувати, коли йти. Коли в твоєму житті настане той період, коли не буде жодного замовлення і ти не будеш нікому потрібна або твоєї допомоги ніхто не буде потребувати, от тільки тоді ти можеш сказати собі, що я закругляюсь». А сталось так, що так не сталось. Так і живем, називається. Ну і далі, звісно, я зрозуміла, що хочу трохи масштабуватися, мені хочеться ще когось навчити, щоб ще хтось так міг допомагати.
— Ти плануєш навчати?
— Планую. Ці плани зриваються. То війна, то ковід, то срачка, то болячка, але мене не так просто збити.
— А чоловік дивиться твій інстаграм?
— З недавніх часів. Він то дивиться, то не дивиться, напливами.
— Тобто, якщо ти виставила відверту фоточку, тобі біда?
— Мені летить, звісно.
— То ти мазохістка, дивлячись на твій інстаграм?
— Буває таке, да. Знаєш, у мене є типу квота на відвертість. Я можу викласти фотки в купальнику, тільки якщо я була на морі. Викладати там щось, знімати те, що сьогодні не на часі, – таке я не можу викладати, тому що тоді, звісно, я отримую, що я збожеволіла і всяке різне.
— Чи знайомляться з тобою чоловіки в інстаграмі?
— Намагаються, буває. Я так розумію, що це ті люди, які не дивляться сторінку, просто: «Нормальна фоточка, напишу». Вогники, кава, знайомство…
— А ти не знайомишся в інстаграмі?
— Ні, нащо?
— Ти всім відписуєш: «Я заміжня»?
— Так. Або просто зразу блокую, тому що є багато всяких турецьких у нас фанатів. Я таке одразу блокую, я не витрачаю на таке час. Я розумію, що це люди, які навіть трошки не проскролили і ще не в курсі. Бо якщо прогортати сторіз, то там діти, борщ і таке інше, я думаю, що воно відбиває бажання романтичні до знайомств. Плюс у мене дуже ревнивий чоловік, тому так, із ним не розженешся.
— Як тебе змінила війна?
— Сильно, тому що я пройшла особисту кризу психологічну, професійну кризу. Плюсом із цього всього, із цих криз, можна взяти те, що я більше нічого не відкладаю. Просто в буквальному сенсі. Те, що хочеться, те, що колись хотілось, плюс більше собі дозволяю, більше приділяю собі уваги. Те, що завжди було якось потім, якось не на часі. Здоровʼя, тому що, звісно, війна його трошки підкосила. Тобто я почала трошки більше себе любити, приділяти часу і прорідила дуже і аудиторію, і підписників. Я перестала бути занадто толерантною з усіма, щоб не образити, щоб щось погане не подумали. Зараз просто всі йдуть за кораблем, кому щось там не подобається. Я не маю всім подобатись – це нормально, я не сто євро. Не подобається? Відписка. До побачення.
— Ти сказала «себе любити». А як це – себе любити?
– Це слухати себе. Прислухатися до себе: чого ти хочеш, чого ти не хочеш, коли треба сказати ні, коли треба зробити паузу, де не дати продавити те, що не резонує. Отак. Це в першу чергу – себе чути. І звісно, робити щось для себе. Таке, що тобі в кайф. Не відкладати це. От це для мене – любити себе. Поважати себе, цінувати себе, хвалити себе. Ну отак. Я вважаю, що це основа психічного здоров’я.
Спілкувалась Катерина Агієнко
Відео Антон Сорока
Зачіска — салон Baccara
+38 093 099-00-79
+38 099 099-00-79
@salon.baccara
Макіяж — салон Panna Mloda, Оксана Зубрицька
+38 093 938-82-18
+38 096 058-50-55
@oksana_krasa_
[ad_2]
Источник: 0462.ua